РусАрх

Электронная научная библиотека по истории древнерусской архитектуры

О БИБЛИОТЕКЕ

ИНФОРМАЦИЯ ДЛЯ АВТОРОВ

КОНТАКТЫ

НА ГЛАВНУЮ СТРАНИЦУ САЙТА

НА СТРАНИЦУ Г.Ю. ИВАКИНА

НА СТРАНИЦУ О.М. ИОАННИСЯНА

НА СТРАНИЦУ Д.Д. ЕЛШИНА

НА СТРАНИЦУ Ю.В. ЛУКОМСКОГО

Источник: Івакін Г.Ю., Іоаннісян О.М., Йолшин Д.Д., Лукомський Ю.В. Дослідження Десятинної церкви в Києві у 2007 – 2008 рр. В кн.: Матеріальна та духовна культура Південної Русі. Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару, присвяченого 100-літтю від дня народження В.Й. Довженка (Чернігів – Шестовиця, 16 – 19 липня 2009 р.). Київ – Чернігів, 2012. С. 130–148. Все права сохранены.

Материал предоставлен библиотеке «РусАрх» Ю.Н. Сытым. Все права сохранены.

Размещение в библиотеке «РусАрх»: 2014 г. 

Г.Ю. Ивакин, О.М. Иоаннисян, Д.Д. Елшин, Ю.В. Лукомский

ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ В КИЄВІ У 2007 – 2008 РР.

У 2007 – 2008 рр. Спільна експедиція ІА НАН України та Державного Ермітажу продовжила дослідження Десятинної церкви у Києві, розпочаті у 2005 – 2006 рр., про що доповідалося на попередньому семінарі ¹. Основний обсяг робіт 2007 р. (всього розкрито 335 м²) проводився в центрі споруди ² (Рис. 1). Ретельне вивчення рівня та характеру дерев’яних субструкцій, матеріалів показало, що фундаменти центрального тринефного ядра вирізняються від інших (нартекс, галереї) більшою глибиною та наявністю рудого залізистого піщанику. Первісне центральне ядро являло собою невеликий квадратний тринефний храм з трьома апсидами, але без нартексу, глибина закладки фундаментів якого менша на 0,5 м, і там відсутній рудий піщаник. Глибина фундаментів галерей менша від центрального ядра на 0,3 м.

Рис. 1. Ділянки розкопів на Десятинній церкві 2005 – 2008 рр.

В південній галереї на глибині 2,5 м нижче рівня давньої підлоги виявлено блок кладки стіни (1,1 × 1 × 0,8 м). Він являв собою основу двохуступчастої арки. П’ята арки складена з типової для кінця Х ст. плінфи (31 × 31 × 2,5 см) зі скошеними торцями. Початок арки складений з прямокутної плінфи (35 × 24 × 2,5 – 3 см) з прямими торцями. Збереглися залишки фарбування широкими діагональними смугами орнаментального розпису. Цей блок є найбільшим серед уламків стін Х ст., що дійшли до нас (Рис. 2).

Рис. 2. Блок кладки арки Х ст.

В засипці рову Старокиївського городища (він проходив за кілька метрів від північно-західного кута церкви) зафіксовано три потужні прошарки (0,3 – 0,4 м) будівельних матеріалів, пов’язані з перебудовами, ремонтами та руйнацією храму. Там виявлено чимало цікавих знахідок: блоки кладки із затинькованою лицьовою поверхнею Х ст., уламки плінф, фресок, тиньку, плит шиферу, в тому числі з глибоким рельєфним різьбленням, плінфи з грецькими клеймами, княжим знаком та дві плінфи Х ст., на яких зберігся напис mí (Рис. 3). Виявлено двобічний (найбільший з відомих 42 × 24,5 та 14 × 2,5 – 3 см) фрагмент з фрескою, який являє собою кут пілястри. Одна площина прикрашена рослинним орнаментом у вигляді стеблини з пелюстками, інша (синього кольору), вірогідно, містила зображення погрудної фігури. Прослідковано рештки супроводжувального напису. Тут виявлено і мозаїку золотого кольору.

Рис. 3. Плінфа Х ст. з написом ЩН

Зафіксовано залишки господарської споруди ХІІІ ст., до якої були скинуті рештки загиблих грудні 1240 р. Кістки лежали майже суцільним шаром товщиною близько 1 м. Цю братську могилу влаштовували через певний час після трагедії – можливо десь навесні 1241 р. На деяких кістках залишились прямі сліди подій 1240 р.: один з черепів мав два проломи, які виявились смертельними; на великій гомілковій кістці залишився квадратний отвір від стріли; суглоб стегнової кістки почорнів від дії вогню. Там же знайдено скляні браслети та металеву каблучку з орнаментованим щитком.

Біля внутрішнього схилу рову простежено складну багатоярусну дерев’яно-земляну конструкцію. Вона заповнювалась ґрунтом, що брався з городища й містив різночасові матеріали І тис. до н.е. – І тис. н.е. (фрагменти кераміки скіфського, зарубинецького, черняхівського та ранньослов’янського часу, давньоруська Х ст.). На засипку клався новий ярус дерев’яних колод, який знову засипався. В 2007 р. простежено 10 ярусів.

У 2008 р. роботи продовжились на трьох розкопах загальною площею близько 470 м² (апсиди, північна стіна, рів) ³. Дослідження вівтарної частини храму дали змогу детально реконструювати досить незвичний процес закладання фундаментів у цій частині храму X ст. Унікальним є спосіб облаштування загального котловану прямокутних обрисів, площа якого значно перевищує площу апсид. На його дно поклали два яруси дерев’яних брусів, розташованих навхрест і закріплених вертикальними кілками (Рис. 4).

Рис. 4. Схема влаштування дерев’яних субструкцій фундаментів
Десятинної церкви

Субструкції засипали шаром рудого піщанику й залили білим розчином з дуже низьким вмістом цем’янки. У цьому шарі зустрічалися уламки кварциту, в розчині – плінфи. А на вапняній стяжці йшла кладка власне фундаментів апсид, від яких лишилися лише плями рожевого цем’янкового розчину та фрагменти блоків кварциту. Після зведення фундаментів пазухи котловану зовні та в середині апсид засипали піщаником й грунтом. Ретельне дослідження послідовності побудови цих конструкцій дає підстави стверджувати, що незвичний технологічний спосіб будівельники спланували заздалегідь (Рис. 5; 6).

Рис. 6. Схема послідовності влаштування фундаментів апсид

Центральна і північна апсиди мали підковоподібний внутрішній абрис та значне розширення фундаментів відносно поздовжних стрічок головного ядра храму. Ці особливості серйозно змінюють існуючі уявлення про східну частину храму (Рис. 7).

Рис. 7. Абриси північної та центральної апсид Десятинної церкви

Інший характер мала конструкція фундаментів під південною апсидою. По усій її площі над субструкціями влаштували суцільну платформу з кварциту, яку зверху вирівняли вапняним розчином, а фундаменти апсиди виклали вже на поверхні цієї платформи. Такі заходи по зміцненню основи пов'язані з котлованом великої дерев’яної камери, яка знаходилась під апсидою (Рис. 8). Заповнення пазухи між південною апсидою і південною стінкою котловану складається з культурного шару, перевідкладеного під час будівництва. Пазуха котловану камери засипалася у два етапи. Вони розділені горизонтом з цем’янковим розчином, уламками кварциту та піщанику.

Рис. 8. Камера під південною апсидою Десятинної церкви

Розчистили південно-східний і північно-західний кути зрубу, зафіксували межі його котловану. Останній заглиблено від давньої денної поверхні на 1,7 м. Його розміри становили 6,4 (неповний) × 6,3 м, а самого зрубу 5,8 × 5 м. Паралельно південній стенці зрубу за 1,10 м на північ від неї проходила додаткова лага. Під цим вузьким південним приміщенням камери ще до влаштування нижнього вінця зроблено підсипку з щільної сіро-блакитної глини товщиною
3 – 5 см. Стратиграфічні спостереження дають підстави вважати, що зруб на момент його розбирання не був заповнений грунтом, а його заповнення (0,35 см) відноситься вже до часу після розбирання зрубу, але до влаштування котловану апсид (Рис. 9). Єдині знахідки, що відносяться до часу функционування зрубу, виявлено на підлозі камери – 9 кісток тонконогого коня та половинку діргема початку Х ст. (Ізмаїл ібн Ахмед ?) з графіто у вигляді подвійного хреста.

Розкопки північної стіни X ст. показали, що її фундаменти знищено у XVII ст. і зберігся лише тлін дерев’яних лежнів та кілків, а також плями цем’янкового розчину. Єдиний вцілілий фрагмент кладки – зовнішня лопатка (друга зі сходу) північної стіни, складена з блоків червоного кварциту. Характер будівельних матеріалів вказує на тотожність конструкції південної і північної стін та на синхронність зведення їх фундаментів.

Контури фундаментних стрічок й ступінчасте пониження підошви північної стіни (до 0,5 м зі сходу на захід) свідчать, що ці фундаменти закладалися аналогічно південним – окремими ділянками. При цьому останні приєднувалися одна до одної, до того ж спочатку закладалися поперечні стрічки галереї, а вже потім ділянки фундаментів зовнішньої північної стіни.

Рис. 9. Південна апсида зі зрубом під нею

Вивчення західної стіни Х ст. засвідчило, що мурування заповнювало всю ширину фундаментного рову (на відміну від центрального ядра, де рови були ширші за самі фундаменти). Фундамент північної стіни заклали глибше, ніж західної стіни (Рис. 10). Фундамент останньої наклався на вже існуючий фундамент кута так, що поздовжні і поперечні бруси субструкцій західної стіни потрапили у товщу його мурування. Фундаментна стрічка західної стіни була влаштована вже після побудови фундаменту північної.

Потужність фундаментів північної стіни церкви пов’язана з безпосередньою близькістю до щойно засипаного глибокого рову городища, що являло загрозу для майбутньої будівлі.

Відкрито квадратний в плані (3 × 3 м) пілон біля західної стіни церкви. Два симетричні потужні пілони позначено на плані М. Єфімова 1826 р., але їхнє призначення, характер мурування й датування залишались невідомими. На 4 – 5 рядів плінфи збереглось мурування самого пілону. Цокольний виступ складає десь 0,15 м. Плінфа (29 – 30 × 25 – 26 × 5 – 6 см) повністю тотожна плінфі ремонту ХІІ ст. південно-західного кута церкви. Проте жодних слідів північного пілону не виявлено, як і слідів на цьому місті більш ранніх конструкцій. Невеличкі ділянки зберегли культурні шари часу до та часу будівництва Десятинної церкви X ст. Пілон з’являється під час ремонту ХІІ ст. для зміцнення західної стіни храму ⁴.

За М. Каргером, більшість дослідників вважали, що галереї та західна частина споруджені через кілька десятиліть після центрального ядра – у 30-х рр. ХІ ст., і саме з цим пов’язували освячення 1039 р. ⁵ Проте останні дослідження показали, що усі частини храму споруджено в межах одного будівельного періоду 989 – 996 рр. Про це свідчить ідентичний характер дерев’янних субструкцій, будівельного каменю та плінфи, рівень закладання фундаментів центрального об’єму та галерей.

Дослідження підтвердили спостереження Д. Мілєєва стосовно поперечкової фундаментної стрічки по лінії східних підкупольних стовпів. Її рів будівельники викопали, але на ділянці основного ядра дерев’яні субструкції та мурована кладка не були влаштовані. Рів просто засипали. Це вказує на зміни у задумі конструктивного рішення храму, що відбулися вже під час закладання фундаментів ⁶. Про це ж свідчать блоки свіжої зруйнованої кладки.

Рис. 10. Фундаменти північної стінки (північно-західний кут церкви),
перекриті фундаментом західної стінки

Про певну базилікальність церкви писали Д. Айналов та К. Щероцький ⁷. Проте їх думки рішуче відкидалися М. Каргером ⁸, який своїм авторитетом затвердив думку, що первісне ядро Десятинної церкви являє собою шестистовпний хрестовокупольний храм. Лише О. Комеч вбачав деякі ознаки базилікальності храму (але в межах хрестовокупольної системи) церкви ⁹.

Що ж примусило зодчих відмовитись від первісного задуму і вже на початку будівництва внести певні зміни? На кінець Х ст., коли будувався храм, що мав стати не просто палацовою церквою князя Володимира, а першою загальнодержавною християнською святинею, символом перемоги та величі християнства на Русі, столична візантійська архітектура вже повністю перейшла на будівництво невеликих хрестовокупольних храмів. Навички будівництва великих храмів в Константинополі вже втрачалися. Проте воно продовжувало існувати в Північній Греції, Болгарському царстві, Малій Азії, Криму, де будували базиліки чи хрестовокупольні базиліки. Вірогідно, будівничі мали врахувати особливі вимоги княжого замовлення (велич та багатофункційність споруди) і вже під час будівництва змінили свій первісний задум.

Останні розкопки свідчать про те, що Десятинна церква лише планувалася як хрестовокупольний храм, але вже в процесі будівництва задум змінили й перетворили її на щось схоже на купольну базиліку з розвинутою інфраструктурою додаткових об’ємів (нартекса, екзонартекса, галерей). Складне завдання створення грандіозної споруди було вирішене за рахунок використання великої кількості додаткових приміщень, об’єднаних у підсумку в єдину споруду.

Коли князь Володимир розгорнув свою будівельну діяльність по будівництву всього комплексу Десятинної церкви з ансамблем палацових споруд навколо (Рис. 11), у своєму розпорядженні він мав велику будівельну артіль, яка, можливо, формувалася й поповнювалася з різних частин імперії та мала складну структуру. Літопис назвав їх «майстрами від грек». Проте, вірогідно, він мав на увазі візантійців взагалі, а не конкретно з Константинополя. Серед них могли бути і столичні, і провінційні (грецькі, македонські, болгарські) майстри. Могли бути столичні майстри, які мали великий досвід будівництва в інших регіонах та, навпаки, вихідці з провінцій, що набули досвід у Константинополі.

Ретельне вивчення решток фундаментів, будівельних матеріалів, рівня та характеру дерев’яних субструкцій дозволило з’ясувати послідовність спорудження окремих ділянок фундаментів в межах одного процесу будівництва, виявити деякі його етапи. Проте усі будівельні етапи укладалися у єдиний будівельний період 989 – 996 рр.

Рис. 11. Плінфа з князівським знаком

Спочатку відбулася розбивка плану центрального об’єму споруди без нартекса та влаштування фундаментних ровів. Але вже в процесі влаштування фундаментів будівничі змінили задум та відмовились від стрічки по лінії східних стовпів. Фундаменти цього ядра вирізняються серед інших більшою глибиною та наявністю решток рудого залізистого піщанику, відсутнього на інших ділянках. Характер стиковки дерев’яних субструкцій вказує, що спочатку укладалися поперечні, а потім вже поздовжні ділянки.

Затим спорудили фундаменти нартексу та поперечних стрічок галерей. Нартекс пристиковано до центрального ядра, а глибина закладки його фундаментів щонайменше на 0,5 м.

Наступний етап виділяється за характером швів (та аналогічним будівельним матеріалом) двох західних приміщень південної галереї, які дають підстави вважати, що фундаменти передостанніх приміщень північної та південної галерей закладалися вже після фундаментів головного ядра, нартекса та поперечних стрічок галерей (в межах центрального об’єму).

Далі влаштували фундаменти зовнішніх стін північної та південної галерей. Спочатку вони були продовжені на захід на одне приміщення, а закладка фундаментів на захід від екзонартексу припала на завершальну фазу влаштування фундаментів (Рис. 12). Першопочатковий загальний задум зодчих уявляється у вигляді тринефного храму з нартексом, оточеного обходом-галереєю однакової ширини з півдня, заходу та півночі. Можливо, вже на етапі влаштування фундаментів відбулася зміна задуму в бік розширення західної частини храму, що призвело до появи тут складної структури компартиментів, над реконструкцією якої дослідники-архітектури ламають списи вже майже два століття.

_____________________________

1. Івакін Г.Ю., Іоаннісян О.М., Йолшин Д.Д., Лукомський Ю.В. Нові дослідження Десятинної церкви та чернігівський Спас (розкопки 2005 – 2006 рр.) // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи: Збірник наукових праць, присвячених 1100-літтю першої літописної згадки про Чернігів. – Чернігів, 2007. – С. 166 – 180. 

2. Івакін Г.Ю., Іоаннісян О.М., Йолшин Д.Д., Зиков П.Л., Лукомський Ю.В., Манігда О.В. Архітектурно-археологічні дослідження Десятинної церкви 2007 р. // Археологічні дослідження в Україні 2006 – 2007 рр. – К., 2009. – С. 127 – 132; Івакін Г.Ю., Козюба В.К., Комар О.В., Йолшин Д.Д. Археологічні дослідження території навколо Десятинної церкви 2007 р. // Там само. – С. 122 – 126.

3. Івакін Г.Ю., Іоаннісян О.М., Йолшин Д.Д., Зиков П.Л., Лукомський Ю.В. Роботи Архітектурно-археологічної експедиції на Десятинній церкві 2008 р. // Археологічні дослідження в Україні 2008 р. – К., 2010. – С. 88 – 90; Івакін Г.Ю., Козюба В.К., Комар О.В., Манігда О.В. Археологічні дослідження ділянок біля Десятинної церкви 2008 р. // Там само. – С. 91 – 93.

4. Під час досліджень 1948 р. на захід від храму М. Каргер зафіксував великий блок склепінчастої конструкції, складений з аналогичної плінфи. На той час його продатували XVII ст. Вірогідно, цей блок відносився до конструкції західного порталу XII ст., який включав до себе й квадратні пілони.

5. ПСРЛ. – Т. 1. – М., 1961. – Стб. 135.

6. Ивакин Г.Ю., Иоаннисян О.М. Десятинная церковь в Киеве: «старый взгляд» в новом освещении (предварительные результаты раскопок 2005 – 2007 гг.) // Archeologia Abrahamica. – М., 2009. – С. 179 – 202.

7. Айналов Д.В. История древнерусского искусства: Киев – Царьград – Херсонес // Известия Таврической ученой архивной комиссии, № 57. – Симферополь, 1920. – С. 220; Шероцкий К.В. Киев: Путеводитель. – К., 1917. – С. 82.

8. Каргер М.К. Древний Киев. – М.; Л., 1961. – Т. ІІ. – С. 36 – 59.

9. Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца Х – начала ХІІ в. Византийское наследие и становление самостоятельной традиции. – М., 1987. – С. 154, 176 – 177.

Рис. 12. Схема етапів задуму та будівництва Десятинної церкви 989 – 996 рр.

НА СТРАНИЦУ Г.Ю. ИВАКИНА

НА СТРАНИЦУ О.М. ИОАННИСЯНА

НА СТРАНИЦУ Д.Д. ЕЛШИНА

НА СТРАНИЦУ Ю.В. ЛУКОМСКОГО

НА ГЛАВНУЮ СТРАНИЦУ САЙТА

Все материалы библиотеки охраняются авторским правом и являются интеллектуальной собственностью их авторов.

Все материалы библиотеки получены из общедоступных источников либо непосредственно от их авторов.

Размещение материалов в библиотеке является их цитированием в целях обеспечения сохранности и доступности научной информации, а не перепечаткой либо воспроизведением в какой-либо иной форме.

Любое использование материалов библиотеки без ссылки на их авторов, источники и библиотеку запрещено.

Запрещено использование материалов библиотеки в коммерческих целях.

Учредитель и хранитель библиотеки «РусАрх»,

академик Российской академии художеств

Сергей Вольфгангович Заграевский