|
РусАрх |
Электронная научная библиотека по истории древнерусской архитектуры
|
Источник: Івакін В.Г. Київські поховальні камери. В кн.: Матеріальна та духовна культура Південної Русі. Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару, присвяченого 100-літтю від дня народження В.Й. Довженка (Чернігів – Шестовиця, 16 – 19 липня 2009 р.). Київ – Чернігів, 2012. С. 122–130. Все права сохранены.
Материал предоставлен библиотеке «РусАрх» Ю.Н. Сытым. Все права сохранены.
Размещение в библиотеке «РусАрх»: 2013 г.
Поховальні пам’ятки, яке залишило населення Києва, є важливим джерелом для вивчення ідеологічно-культурних процесів, що відбувалися у Середньому Подніпров’ї у часи становлення держави Рюриковичів. Саме поховальний обряд найінформативніше відображає зміни в ментальності суспільства, надає унікальні матеріали щодо соціально-економічної специфіки давньоруського Києва. Поховальні пам’ятки Х ст. – на сьогодні знайдено 163 комплекси – несуть у собі інформаційний пласт, який важко переоцінити. У поховальному обряді населення Києва віддзеркалилися усі складні соціально-економічні і, передусім, культурні процеси, які проходили у Середньому Подніпров’ї у період формування Давньоруської держави. Переважна більшість відомих на сьогодні поховань здійснена за обрядом інгумації (153 комплекси, 91,5%), і саме цю традицію ми можемо впевнено називати панівною для могильників Києва Х – початку ХІ ст. Обряд трупопокладення міського населення знав кілька типів поховальних конструкцій: рядових киян, ймовірно, ховали у домовинах та могильних ямах; камерні поховання належали київській військовій аристократії. Перші давньоруські поховання в камерах були виявлені археологами-любителями у Києві у другій половині XIX ст. З того часу ці поховальні споруди залишаються у центрі уваги дослідників київської старовини (Я. Боровський, Л. Голубєва, М. Каргер, С. Кілієвич, П. Толочко тощо). Перший реєстр київських поховальних камер склали Ф. Андрощук та Р. Осадчий. До нього увійшло 15 поховальних споруд 1. У 2005 р. К. Михайлов захистив дисертаційну роботу, присвячену елітарним похованням Х – початку ХІ ст. Серед 105 комплексів, проаналізованих дослідником, належне місце посідають київські поховання 2.
Термін «камера» запозичений вітчизняною археологічною наукою у скандинавських колег (від англ. «сhamber-grave» та нім. «kammergrab», тобто поховальна кімната, комора). Перші камерні поховання були відкриті європейськими вченими у ХІХ ст. (дослідження Ф. Магнуссеном та К. Томсеном поховання короля Горма в Еллінге (Данія) та розкопки Х. Столпе у Бірці (Швеція)) 3. Камерні поховання відрізняються від інших типів великим розміром та складністю дерев’яних конструкцій. Основні критерії, за якими відрізняють камерні поховання від інших типів захоронень, викликають активну дискусію серед дослідників давньоруського поховального обряду 4. Спираючись на наукові надбання Я. Ламма, А.-С. Греслунд, Ю. Жарнова та К. Михайлова, можна виділити наступні основні ознаки камерних поховань:
1) А.-С. Греслунд найважливішою ознакою камерних поховань могильника Бірки слушно вважає ширину могильної ями у поєднанні із співвідношеннями ширини та довжини ями 5. Таким чином, до київських камер належать комплекси із залишками трупопокладень, ширина дна ями яких складає не менш 1,0 – 1,5 м, довжина – 2,5 м. Середня площа київських камер дорівнює приблизно 9,5 м2.
2) Наявність складних дерев’яних конструкцій, збудованих на місці, тобто в поховальній ямі 6. Більшість дослідників вважають цю ознаку головною 7. Проте останній критерій має відносний характер стосовно Києва. У київських ґрунтах ці конструкції погано зберігаються і не в усіх випадках зафіксовані в процесі дослідження. Це стосується, в першу чергу, київських пам’яток, відкритих у дореволюційний період.
3) Присутність багатого та різноманітного інвентаря, що свідчив би про високий соціальний статус померлого.
4) Поховання дружинника з конем.
5) Парне поховання дружинника з жінкою.
Наведені критерії необхідно застосовувати у комплексному поєднанні: великі розміри могильної ями можуть бути ознакою камерного обряду лише у поєднанні з іншими конструктивними та ритуальними особливостями 8.
На сьогоднішній день у Києві виявлено 22 поховальні комплекси (12% від усіх трупопокладень), котрі за вищезгаданими ознаками можна віднести до камерних захоронень (див. каталог камерних поховань). Можливо, до цього реєстру слід додати й інші комплекси. У похованні, виявленому Т. Кибальчичем у 1879 р. на вул. Десятинній (104 за М. Каргером), знайдено характерний для камерних поховань супроводжувальний інвентар – кістяну підвіску під вуздечку, вістря стріл, списів тощо 9. Не виключено, що поховання було камерним, проте через непрофесійні розкопки Т. Кибальчича зафіксувати особливості конструкції поховальної споруди не вдалося.
Зовсім інша справа з об’єктами, знайденими І. Хойновським під час досліджень садиби Я. Кривцова у 1892 р. Тоді були відкриті зрубні конструкції з дерев’яним накатом, в яких містилися людські кістяки та горщики з кашею. Автор розкопок інтерпретував знахідку як згаданий у літописах поруб, а виявлені кістяки, за І. Хойновським, належали бранцям, яких після монгольського погрому залишили і вони загинули від голоду 10. Можливо, ці об’єкти можуть також являти собою камерні поховальні конструкції.
У більшості випадків у київських ґрунтах дуже погано зберігається дерево, і тільки за залишками деревного тліну та за відбитками колод і дощок на стінках могильних ям іноді вдається визначити конструкцію поховання. Конструктивні особливості камерних поховань можна простежити на прикладі 17 київських комплексів. В інших курганних камерах ці конструкції не зафіксовані. Серед давньоруських дерев’яних поховальних камер відомі три основні типи поховальних конструкцій: зрубні, складені з горизонтальних дощок і колод та каркасно-стовпові. Слід відзначити, що при спорудженні київських камер частіше використовувалася зрубна будівельна традиція (Рис. 1).
Рис. 1. Розподіл київських камер за типами конструкцій
Зрубні камери зафіксовані у 15 київських похованнях, що складає 68% усіх камерних поховань. Дві камерні споруди були знищені пізнішими спорудами, проте, судячи з конструктивних залишків, їх слід віднести до зрубного типу. Перший об’єкт досліджено у 1972 р. Від конструкцій могили збереглися лише дві паралельні дерев’яні лаги 11. У похованні, відкритому в 1997 р., у поховальній ямі (2,6 × 3,5 м) містилася домовина, від дерев’яної камери залишилася колода північної стінки 12.
У свою чергу, камери-зруби будували із застосуванням двох основних будівельних технологічних прийомів кріплення кутів: «в обло» та «в лапу». Обидві ці технології копіювали основні будівельні традиції, які існували на Русі в Х ст. Зрубна техніка будівництва археологічно зафіксована у більшості давньоруських міст. Дослідники давньоруського Подолу вважають, що на території одного з найдавніших київських районів більшість усіх споруд X – XI ст. були зведені у зрубній техніці 13. Житлові зруби з кутами, поєднаними «в обло», виявлені в культурних шарах Х ст. Старої Ладоги, Пскова, Новгорода, Ростова, Чернігова. У цій техніці за 15 – 30 см від кінця колоди вирубалося заглиблення чашоподібної циліндричної форми. В цю «чашку» вставляли верхню колоду зрубу. Кінці колод виступали за межі зрубу на 20 – 30 см. У холодну пору року з боку зрізу колоди промерзають значно більше, отже, кут житла залишається теплим 14. Серед зафіксованих давньоруських камер помітно переважають з’єднані «в обло» 15.
Рубка «в обло» зафіксована у 9 київських камерах (Рис. 2). Через погану збереженість органіки важко визначити породу дерева, з якого зроблений зруб. Проте, за аналогією з житловим будівництвом Києва, можна припустити, що для спорудження поховальних конструкцій використовували сосну 16. Це був зручний (прямий рівний стовбур дерева) та поширений матеріал. Іноді, очевидно, використовували дерева листяних порід (дуб, бук, в’яз).
Рис. 2. Камера, зрублена «в обло» (вул. Велика Житомирська, 2, 2002 р.)
Камери з горизонтальних колод, складених в «обло», досліджені у п’яти поховальних камерах. Камери з горизонтальних дощок, складених в «обло», зафіксовані у трьох київських камерах (Рис. 3). Можливо, це як раз той випадок, коли соснові колоди заміняли дошками, випиляними з дерев листяних порід.
Рис. 3.
Камера, складена «в обло» з горизонтальних дощок
(Михайлівський Золотоверхий, 1999 р.)
Другий спосіб з’єднання кутів зрубів у давньоруських камерах – «в лапу» – зафіксований лише у камерному похованні в районі Десятинної церкви (123 за М. Каргером) (Рис. 4). Ця техніка не передбачає виступу кінців за межі зрубної конструкції. За матеріалами східнослов’янської етнографії простежено, що у такий спосіб, як правило, будували господарські споруди 17.
Рис. 4. Камера, складена «в лапу» (123 за М. Каргером)
Каркасно-стовпові камери. У кутах конструкції ставили стовпи, які підтримували стінки з горизонтально покладених дощок або обаполів. У київських похованнях зафіксовані тільки ямки від кутових стовпів та деревинний тлін, що залишився від стін. Судячи з усього, стовпи не вкопувалися, а вбивалися загостреним кінцем у землю (Рис. 5). До цього виду ми можемо віднести дві київські камери (9%).
Камери з невизначеною конструкцією. У п’яти камерних похованнях (23%) зафіксувати дерев’яні конструкції не вдалося. Частина цих пам’яток відкрита під час дореволюційних досліджень: № 103 (1878 р.), № 106 (І. Хойновський, 1892), № 108 (В. Гезе, 1900 р.), № 118 (М. Біляшівський та А. Скриленко в 1899 р.), № 116 (Антонович, 1872 р.). Ймовірно, цю категорію об’єктів необхідно пов’язувати не стільки із конструктивними особливостями київських камер, скільки зі станом дерева в місцевих ґрунтах та проблемами, пов’язаними з фіксацією залишків камерних споруд.
У п’яти київських камерах зафіксовані залишки дерев’яної підлоги з дощок, обаполів або деревного тліну. У дев’яти камерах вдалося простежити верхнє перекриття, яке захищало інтер’єр камери згори, сприяло збереженню підземного простору, а також відтворювало дах. Скоріш за все, у більшості випадків камеру перекривали помостом, складеним також із дощок або обаполів, укладеним упоперек ями. Іноді використовувалися більш складні конструкції перекриття з двох складених із колод накатів. У двох камерних похованнях у центрі камери зафіксовано яму від стовпа, що підтримував поперечні балки перекриття. Цвяхи, знайдені у камерному похованні на території Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1999 р., свідчать про те, що дерев’яні конструкції камер іноді збивали залізними кованими цвяхами 18.
Рис. 5. Каркасно-стовпова камера (114 за М. Каргером)
У камері, розкопаній на вул. В. Житомирській, 2 у 2002 р., небіжчик лежав на дерев’яних ношах розмірами 1,3 × 2,15 м. Ноші складалися за допомогою брусів і поздовжніх дощок, скріплених між собою 19.
У двох київських камерах поховання містилися у додатковій спеціальній конструкції – дерев’яній домовині 20. Подібні поховання знайдені на некрополях Гньоздова та Шестовиці; дослідниками не виключається вплив на них християнської обрядовості 21.
За типологією Д. Бліфельда, київські камери поділяються на чотири групи (Рис. 6):
1. Одиночні поховання. До даної категорії належить половина (11, 52%) камерних поховань. З них п’ять – чоловічих, чотири – жіночі, два належать підліткам.
2. Поховання дружинника з конем. У київських могильниках досліджено сім камерних поховань дружинника з конем (33%). Ці камери суттєво відрізняються особливостями конструкції від звичайних камерних поховань: прямокутний простір камери поділявся дерев’яною перегородкою на два відділення: в одному ховали воїна, в іншому – коня. Така конструкція зафіксована у 1988 р. на вул. Великій Житомирській, 2 22. Цілком вірогідно, поховальна споруда, знайдена під південною апсидою Десятинної церкви (109 за М. Каргером), теж містила поховання воїна з конем. Про це свідчить наявність перегородки у конструкції поховальної споруди. Всього у давньоруських могильниках налічується близько 20 камерних поховань з конем 23.
З приводу походження традиції поховання воїна з конем існують дві основні версії. Російські дослідники відмічали, що подібні перегородки характерні і для датських камер 24. К. Михайлов простежив близькі аналогії на дев’яти могильниках у Ютландії. Дослідник стверджує, що дружинні загони Русі билися у пішому строю. Про це неодноразово згадують письмові джерела, зокрема візантійські. Пішими виходили на битву як слов’янські племена Східної Європи, так і скандинавські вікінги у своїх походах. Руси використовували коня в основному як транспортний засіб або для господарських потреб 25. Коні були тільки у князів та їх найближчого оточення – найзнатніших дружинників. Цей факт ще раз підтверджує елітарність камерних поховань русів. Кінь у міфології скандинавських народів не лише супутник богів та героїв, а й священна тварина, яка супроводжує померлого воїна у світ мертвих. Він підкреслює статус небіжчика, забезпечує йому потрапляння до Вальгали. На думку К. Михайлова, у русів кінь також виконує роль магічного перевізника у потойбічний світ, й цим пояснюється звичай ховати коней разом з хазяїном 26. А.-С. Греслунд відмічала розповсюдження подібних поховань у Данії та у Північній Німеччині в меровінгський період та епоху вікінгів 27. Отже, ряд західноєвропейських та російських дослідників пов’язує витоки даного звичаю зі скандинавським поховальним обрядом.
Рис. 6. Групи київських камер
Проте, не виключено, що цей звичай має зв’язок з поховальними традиціями кочових народів (представників салтово-маяцької культури, печенігів тощо), які передбачали покладення до могили знаті коней 28.
Як правило, залишки коня у київських камерах розміщені у камері обабіч від похованого (іноді паралельно тілу небіжчика) разом із спорядженням. Кінь покладений на боці або на животі з підігнутими ногами (камерне поховання, знайдене у 1988 р. на вул. Великій Житомирській, 2).
3. Парні поховання у камерах. Під час археологічних досліджень зафіксовано дві камери, в яких було поховано дружинника з жінкою (10%). У похованні 114 (за М. Каргером) жінка лежить ліворуч від чоловіка 29. Парне поховання, відкрите на вул. Великій Житомирській, 2 у 1988 р., було пограбоване, і кістяки не збереглися 30. Цілком можливо, що до парних поховань належить і камерне поховання, виявлене в 1899 р. на вул. Нижньоюрківській (118 за М. Каргером). Про це свідчить наявність серед поховального інвентаря пастових намистин 31. Цікавим постає поховальний комплекс, відкритий у 1998 р. на Софійській площі. У камерному похованні поруч із кістяком дівчини (6 – 7 років), було знайдено суто чоловічий інвентар (стріли, стремена, набір ременя із торбою). Дослідники поховання інтерпретують комплекс як поєднання жіночої інгумації з кенотафом або ритуальним позначенням чоловічого поховання 32.
4. Парне поховання з конем відкрите влітку 1936 р. Т. Мовчанівським біля східного торця «східного» палацу. Жінка лежала ліворуч від чоловіка. Можливо, небіжчики були поховані у сидячому положенні. Від коня залишився тільки череп 33.
Під час досліджень С. Гамченка на садибі Трубецьких у 1926 р. виявлено поховання коня (№115 за М. Каргером). Череп коня був обгорнутий лубом. У похованні виявлений інвентар, притаманний дружинному похованню – залишки сідла, стремена, підкова, фрагменти дерев’яного сагайдака та лука зі стрілами, бронзові прикраси від вуздечки 34. Решток кістяка воїна не виявлено. Ймовірно, ми маємо справу з кенотафом – меморативним пам’ятником померлому далеко від рідних міст дружиннику, якому родичі звели символічну могилу 35.
Ряд поховань, через відсутність даних про умови розкопок та суперечливість знайденого матеріалу, ми залишаємо поза реєстром. До них належать поховання 107, 115 (за каталогом М. Каргера) та поховання, відкрите І. Самойловським перед Золотими воротами у 1939 р., які можна занести до окремої категорії камерних поховань із недостатньою інформацією про поховальний обряд.
В окрему групу ми виділяємо поховання у «великих могильних ямах». До неї відносяться три поховання, здійснені у могильних ямах (2%), які за розмірами відповідають камерним, проте на містять дерев’яних зрубних чи каркасно-стовпових конструкцій. У похованні, знайденому у 1999 р. на вул. Володимирській, 8, стінки могильної ями були обшиті дерев’яними дошками 36. Деревний тлін та 17 цвяхів у жіночому похованні на вул. Рейтарській, 4 свідчить про наявність якихось дерев’яних конструкцій у похованні 37. У похованні, відкритому на вул. Великій Житомирській, 2, на дні могильної ями знаходилася ще одна яма, що містила дерев’яну домовину 38. Необхідно відзначити, що усі три поховання належать жінкам 40 – 50 років. Багатий поховальний інвентар у першому та третьому похованні вказує на високий соціальний статус похованих. Ймовірно, ми маємо справу з варіаціями поховального обряду в камерах.
Проблема появи та розвитку камерного поховального обряду на Русі до цього часу остаточно не розв’язана, не вирішене питання етнічної приналежності людей, похованих у київських камерах. Ідея поховальної камери як будинку для померлого відома на території Східної Європи ще з часів зрубної культурно-історичної спільноти XVII – XII ст. до н.е. 39 Більшість давньоруських камер датуються доволі широким часом – від кінця ІХ до першої половини ХІ ст. Теж саме стосується і київських поховальних комплексів. Проте у випадках, коли київські камерні поховання мають більш-менш точні хронологічні покажчики, останні вказують на період другої половини Х ст. Встановити верхню межу існування київського могильника з камерними похованнями допомагає топографічне розташування деяких камер. Так камери 109, 123, 113 знаходилися під Десятинною церквою або у безпосередній близькості від неї і були частково зруйновані фундаментами споруди. Поховання, відкрите на Михайлівській площі у 1984 р., опинилося під конструкціями валу «міста Володимира» 40 Тобто ця частина могильника була знищена у 980-ті рр. 41 Водночас не виключено, що камерні поховання, знайдені на Михайлівській горі, були здійснені наприкінці Х – на початку ХІ ст.
У сучасній вітчизняній науковій літературі камерні поховання, як правило, пов’язують із скандинавським населенням, оскільки майже усі знахідки давньоруських поховальних камер пов’язані з некрополями ранніх міських поселень епохи вікінгів (Київ, Псков, Стара Ладога, Гньоздово, Тімерьово, Чернігів, Шестовиця). Але неодноразові спроби ідентифікувати походження похованих у камерних комплексах, аналізуючи предмети супроводжувального інвентаря, результатів не принесли. Тому саме соціальна характеристика, а не визначення етнічної приналежності, є домінуючою для реконструкції статусу похованих у камерах давньоруського Києва. Характерна риса цього обряду – наявність багатого супроводжувального інвентаря – мала підкреслювати високий соціальний статус похованих русів. К. Михайлов зробив спробу підрахувати вартість деяких поховальних наборів із давньоруських камер. Інвентар одного з найбагатших камерних поховань Шестовицького могильника міг коштувати від 309 до 515 срібних візантійських міліарісіїв. Ця сума рівноцінна ціні дарів, які отримувала княгиня Ольга від імператора Костянтина Багрянородного під час візитів до Константинополя 42.
На наш погляд, роль етнічного фактора знівельована інтеграційними процесами між скандинавським елементом та масою слов’янського населення. Це підтверджується широким розповсюдженням слов’янських імен серед Рюриковичів уже у другій половині Х ст. Мабуть, правильним буде висновок про те, що камерні поховання були основним поховальним обрядом нової аристократичної верхівки соціальної військово-торгівельної групи – «Русів».
____________________________
1. Андрощук Ф.О., Осадчий Р.М. Про культурний тип та конструктивно-ритуальні особливості камерних поховань Південної Русі (за матеріалами Києва та Чернігова) // Археологія. – К. – 1994. – № 3. – С. 99.
2. Михайлов К.А. Древнерусские элитарные погребения Х – начала ХІ вв. (по материалам захоронений в погребальных камерах): Автореф. дис. канд. ист. наук. – СПб., 2005. – 24 с.
3. Михайлов К.А. Древнерусские камерные погребения и Гнездово // Гнездово. 125 лет исследования. – М., 2001. – С. 159.
4. Жарнов Ю.Э. Женские скандинавские погребения в Гнёздове // Смоленск и Гнёздово. – М., 1991. – С. 207 – 208; Михайлов К.А. Древнерусские элитарные погребения… – С. 10.
5. Gräslund A.-S. The Burial Customs. A study of the graves on Bjorko // Birka IV. – Stocholm, 1980. – Р. 27.
6. Lamm J.P. En folkvandringstida kammargrav vid Torsatra // Fornvännen. – Stockholm, 1973b. – № 68. – S. 66.
7. Жарнов Ю.Э. Женские скандинавские погребения... – С. 207 – 208; Михайлов К.А. Древнерусские элитарные погребения… – С. 10.
8. Михайлов К.А. Древнерусские элитарные погребения… – С. 10.
9. Хойновский И.А. Раскопка великокняжеского двора древнего Києва, произведенная весной 1892 г. – К., 1896. – С. 13.
10. Хойновский И.А. Раскопка великокняжеского двора… – С. 16.
11. Килиевич С.Р. Детинец Киева IX – первой половины XIII вв. – К., 1982. – С. 151 – 152.
12. Івакін Г.Ю., Козюба В.К., Поляков С.Є. Поховання Х – ХІ ст. // Нові дослідження давніх пам’яток Києва. – К., 2003. – С. 93 – 95.
13. Харламов В.А. Архитектура жилых деревянных комплексов Киева Х – первой половины XIII вв. (По раскопкам Подола): Автореф. дис. кандидата архит. наук. – Л., 1990. – С. 9; Тараненко С.П. Основні типи споруд масової забудови Подолу Києва Х – першої половини ХІІІ ст. // Проблемы истории и археологии Украины. – Харків, 2008. – С. 79 – 80.
14. Бломквист Е.Э. Крестьянские постройки русских, украинцев и белорусов (поселения, жилища и хозяйственные постройки) // Труды ИЭ. – 1956. – Том. XXXI. – С. 68.
15. Михайлов К.А. Древнерусские камерные погребения… – С. 166.
16. Сагайдак М.А. Давньокиївський Поділ. – К., 1991. – С. 66 – 67.
17. Бломквист Е.Э. Крестьянские постройки русских, украинцев и белорусов… – С. 69 – 70.
18. Івакін Г., Козюба В. Нові поховання Х – ХІ ст. Верхнього Києва (з розкопок Архітектурно-археологічної експедиції 1997 – 1999 рр.) // Дружинні старожитності Центрально-Східної Європи VIII – ХІ ст. – Чернігів, 2003. – С. 95 – 96.
19. Мовчан І.І., Гончар В.М., Ієвлев М.М., Козловський А.О. Звіт про археологічні дослідження на вул. Велика Житомирська, 2 // НА ІА НАНУ. – 2002/84. – 34 с.
20. Мовчан І., Боровський Я., Гончар В. Нові знахідки з дружинного некрополя Верхнього Києва // Дружинні старожитності Центрально-Східної Європи VIII – Х ст. – Чернігів, 2003. – С. 114 – 115; Івакін Г., Козюба В. Нові поховання Х – ХІ ст. Верхнього Києва… – С. 94.
21. Михайлов К.А. Древнерусские камерные погребения… – С. 166.
22. Боровський Я.Є., Калюк О.П. Дослідження київського дитинця // Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1984 – 1989 рр. – К., 1993. – С. 9.
23. Михайлов К.А. Древнерусские камерные погребения… – С. 166 – 167.
24. Авдусин Д.А., Пушкина Т.А. Три погребальные камеры из Гнездова // История и культура древнерусского города. – М., 1989. – С. 203; Жарнов Ю.Э. Женские скандинавские погребения... – С. 209.
25. Михайлов К.А. К вопросу о формировании всаднической субкультуры в Древней Руси // Новгород и Новгородская земля. – Новгород, 1994. – С. 96 – 97.
26. Там само. – С. 98 – 100.
27. Gräslund A.-S. The Burial Customs… – Р. 36 – 38, 46 – 47.
28. Плетнева С.А. Кочевники Южнорусских степей в эпоху средневековья. – Воронеж, 2003. – С. 56.
29. Каргер М.К. Археологические исследования древнего Киева. – К., 1950. – С. 182 – 184.
30. Боровський Я.Є., Архіпова Є.І. Дослідження «міста Ярослава» // Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1984 – 1989. – К., 1993. – С. 3 – 8.
31. Каргер М.К. Древний Киев: В 2 тт. – М.; Л., 1958. – С. 194.
32. Івакін Г., Козюба В. Нові поховання Х – ХІ ст. Верхнього Києва... – С. 40.
33. Каргер М.К. Древний Киев… – С. 178 – 182.
34. Там само. – С. 188 – 189.
35. Моця А.П. Погребальные памятники южнорусских земель ІХ – ХІІІ вв. – К., 1990. – С. 28.
36. Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Гончар В.М., Писаренко Ю.Г., Архипова Є.І. Звіт про археологічні дослідження Старокиївської експедиції Інституту археології НАН України на вул. Володимирській, 8 в м. Києві у 1999 р. // НА ІА НАНУ. –1999/23. – C. 18.
37. Мовчан I.I., Климовський C.I. Дослiдження «граду Ярослава» стародавнього Києва // Археологiчнi вiдкриття в Українi 2000 – 2001 рр. – К., 2002. – С. 193.
38.
Мовчан І.І., Гончар В.М., Ієвлев М.М.,
Козловський А.О. Звіт про археологічні дослідження… –
С. 3 – 29.
39. Отрощенко В.В. Історія племен зрубної спільності: Автореф. доктора. іст. наук. – К., 2005. – С. 15.
40. Мовчан І., Боровський Я., Гончар В. Нові знахідки з дружинного некрополя… – С. 114 – 115.
41. Михайлов К.А. Древнерусские камерные погребения… – С. 169.
42. Михайлов К.А. Древнерусские элитарные погребения… – С. 20.
Все материалы библиотеки охраняются авторским правом и являются интеллектуальной собственностью их авторов.
Все материалы библиотеки получены из общедоступных источников либо непосредственно от их авторов.
Размещение материалов в библиотеке является их цитированием в целях обеспечения сохранности и доступности научной информации, а не перепечаткой либо воспроизведением в какой-либо иной форме.
Любое использование материалов библиотеки без ссылки на их авторов, источники и библиотеку запрещено.
Запрещено использование материалов библиотеки в коммерческих целях.
Учредитель и хранитель библиотеки «РусАрх»,
академик Российской академии художеств
Сергей Вольфгангович Заграевский