|
РусАрх |
Электронная научная библиотека по истории древнерусской архитектуры
|
Источник: Козловський А.О. , Ієвлев М.М. Нові дослідження Західного палацу в Києві 2008 р. В кн.: Матеріальна та духовна культура Південної Русі. Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару, присвяченого 100-літтю від дня народження В.Й. Довженка (Чернігів – Шестовиця, 16 – 19 липня 2009 р.). Київ – Чернігів, 2012. C. 166–170. Все права сохранены.
Материал предоставлен библиотеке «РусАрх» Ю.Н. Сытым. Все права сохранены.
Размещение в библиотеке «РусАрх»: 2014 г.
НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАХІДНОГО ПАЛАЦУ В КИЄВІ 2008 р.
Питання про час будівництва та функціонування Західного палацу, його планування та зовнішнього вигляду викликали значний інтерес багатьох дослідників стародавнього Києва з моменту відкриття його С.П. Вельміним у 1914 р. Їм присвячено чимало наукових праць, де робилися спроби вирішення цих питань та реконструкцій зовнішнього вигляду Західного палацу, базуючись на матеріалах, здобутих розкопками ХХ ст.
В районі
Західного палацу Інститут археології НАН України проводив дослідження у 70 –
80-х рр. Дослідженнями С.Р. Кілієвич у 1977 – 1978 рр. поблизу
палацу було розкрито два заглиблені житла ХІІ – ХІІІ ст. та два трупоспалення,
які дослідниця датувала Х ст. 1 У 1982 та 1987 –
1988 рр. В.О. Харламов частково дослідив підмуркові рови північної та
південної частин пам’ятки 2.
Влітку 2008 р. Старокиївська експедиція Інституту археології НАН України поновила археологічні дослідження на садибі по пров. Десятинний, 3 – 5, де розміщена південна частина Західного палацу. Розкрито площу близько 500 м2. У ХІХ ст. на цьому місці розташовувалися будинки, цегляні фундаменти, підвали та льохи яких у значній мірі порушили культурний шар та зруйнували частину археологічних об’єктів, в тому числі й фундаменти палацу. Лише в західній частині розкопу пощастило зафіксувати непорушений культурний шар потужністю до 2 м, з яких близько 1,5 м відноситься до ХІ – середини ХІІІ ст.
В культурному шарі, переважно у перевідкладеному стані, зафіксовано чимало матеріалів Х – XIX ст. Давньоруська кераміка представлена кухонними горщиками, глеками, амфорками київського типу, двохярусними світильниками, черпаками з петельчастими ручками, голосниками. На невеликій кількості посуду є сліди поливи жовтого і зеленого кольорів. Вся досліджена давньоруська кераміка датується ХІ – першою половиною ХІІІ ст., причому переважну частину складає кераміка ХІ ст. Тарна кераміка представлена великою кількістю амфорних фрагментів, серед яких значна частина має масивні ручки, що підіймаються вище горла, а тулуб покритий крупним рифленням. Друге місце за кількістю займали фрагменти корчаг з невеликими ручками.
Вироби зі скла представлені фрагментами скляних браслетів, кубків і невеликої посудинки для ароматичних речовин, скоріш за все, візантійського походження. Вироби з каменю репрезентовані жорнами, точильними брусками, пряслицями з фіолетового овруцького пірофіліту, уламками цього пірофіліту різних розмірів, причому на деяких зафіксовані сліди обробки, шматком необробленого бурштину. Вироби з кістки представлені кістяними проколками, наконечником стріли, ґудзиком, прикрашеним срібною інкрустацією. Знайдено також декілька оленячих рогів і кісток зі слідами розпилювання.
Вироби з чорного металу, знайдені в культурному шарі, – це типові залізні ножі, наконечники стріл, льодохідні шипи для коней, ключі від циліндричних замків, кресала, велика кількість цвяхів. До виробів з кольорових металів відносяться ґудзики, поясні пряжки і різноманітні накладки, фрагменти дзвона, оковка від піхов меча або шаблі, свинцеві грузила, шматки свинцю.
Окремо слід зазначити наявність великої кількості залишків будівельних матеріалів Х – першої половини ХІІІ ст., серед яких переважну частину складали будівельні матеріали кінця Х – ХІ ст. Це уламки плінфи, товщиною від 2 до 4 см, шматки цем’янкового розчину різних розмірів, на деяких з яких збереглися відбитки плінфи, численне каміння. Більшість з них досить великих розмірів, частина – із залишками вапнякового розчину, переважно кварциту, граніту та пірофіліту, частина каміння мала сліди обробки, шматки штукатурки, на деяких з яких збереглися фрагменти розпису. Серед уламків плінфи найбільшу кількість складала плінфа кінця Х – ХІ ст. завтовшки 2 – 3 см.
Під час розкопок досліджено декілька різночасових і різних за призначенням об’єктів. До Х ст. належать 9 поховань – одне тілоспалення та 8 тілопокладень. В деяких похованнях зафіксовано залишки трун та супроводжувальний інвентар. ХІ – ХІІ ст. датуються три будівлі, кілька господарських ям і невеликий льох, який, можливо, входив до комплексу однієї з будівель. До першої половини ХІІІ ст. відноситься групове поховання двох дорослих і дитини, які, ймовірно, загинули під час монгольської навали. ХV – ХVІІ ст. представлені господарською ямою з досить цікавим керамічним комплексом і двома західноєвропейськими монетами. Від ХVІІІ ст. залишилася велика кількість сміттєвих ям, в яких зафіксовано значну кількість керамічних, скляних і металевих виробів.
Найбільш цікаві результати дали дослідження підмуркових ровів південної частини Західного палацу. Підмурки цього палацу були вперше відкриті в 1914 р. під час риття траншей комунікацій по Десятинному провулку. Дослідження їх проводив С.П. Вельмін, який зафіксував вириті в материку підмуркові рови, заповнені пухкою масою, що складалась з фрагментів тонкої плінфи, вапнякового розчину з домішками товченої цегли, а також каміння. Кам’яна кладка підмурків у вигляді великих блоків збереглася у кількох місцях: південна пілястра західної поздовжньої стінки, а також по усій східній стінці будівлі. У 80-х рр. залишки Західного палацу досліджував В.О. Харламов. Він розкопав частину палацу, що знаходилася на парній стороні Десятинного провулку, а також поздовжню стіну на непарній стороні вулиці. Крім того, він зафіксував ще одну поздовжню стіну зі східного боку палацу 3. В.О. Харламов також частково дослідив планову структуру палацу і особливості технології спорудження його підмурків. Реконструкцію технології та послідовності спорудження підмуркових ровів дослідник зробив на основі вивчення залишків дерев’яних субструкцій.
За ним, по усій довжині підмуркових ровів, виритих на глибину 1,7 м, прокладалися чотири ряди прямокутних у перетині (0,24 × 0,24 м) дерев’яних балок, на які на всю ширину ровів були покладені поперечні бруси. Таким чином утворювалась своєрідна дерев’яна комірчаста конструкція. В місцях перетину балок в дно рову забивалися дерев’яні кілки, квадратні в плані (6 × 6 см). Уся ця конструкція перекривалася щебенем та дрібним камінням, а потім повністю заливалась світлим вапняковим розчином. У такий спосіб утворювався армований деревом бетонний пояс, який служив основою для зведення бутової кладки підмурку з червоного кварциту та сірого піщанику 4. Відзначимо, що ця технологія повністю аналогічна технології улаштування підмурків Десятинної церкви, що ще раз засвідчили останні дослідження 2005 – 2009 рр.
Питанню датування та приналежності певним князям Західного палацу, визначення його планової структури і зовнішнього вигляду приділяли увагу різні дослідники, зокрема С.П. Вельмін, М.К. Каргер 5, І.О. Іванцов 6, П.О. Раппопорт 7, Ю.С. Асєєв 8, П.П. Толочко 9, С.Р. Кілієвіч 10, В.О. Харламов 11, В.М. Ричка 12. Так, на думку М.К. Каргера, Західний палац являв собою досить велику за площею будівлю, що складалася з центрального квадратного в плані приміщення і втричі довших двох бічних частин 13. Зовнішній вигляд палацу спробував відтворити відомий знавець давньоруської архітектури Ю.C. Асєєв. На основі згаданих матеріалів С.П. Вельміна вчений дійшов висновку про те, що загальна довжина палацу сягала 70 – 72 м, а щодо планування Ю.С. Асєєв зазначав наступне: «Центральное, почти квадратное в плане помещение (9 × 8 м по внутренним размерам) очевидно представляло собой вестибюль дворца, где могли размещаться лестницы на второй этаж, перекрывалось это помещение шатровым верхом. С двух сторон к центральному помещению примыкали вытянутые в плане крылья... возможно, что фасады нижнего этажа имели открытые аркады перед парадными залами, а в верхнем располагались жилые помещения» 14.
В іншій своїй роботі дослідник відзначав, що: «Еще меньше можно сказать о дворцовых постройках вокруг Десятинной церкви, датируемых с определенной долей гипотетичности временем Владимира Святославовича. Вытянутые в длину многокамерные – двух-трех и пятикамерные постройки несомненно имели общую структуру, характерную для дворцовых зданий Византии, Европы, Крыма (Мангуп), и Кавказа. В строительной технике прослеживаются византийские традиции и школа, к которой принадлежали мастера Десятинной церкви» 15. Думку щодо візантійських впливів на монументальне будівництво у Києві поділяв і В.М. Лазарєв (1978).
Після розкопок 1987 – 1988 рр. В.О. Харламов на основі узагальнення історико-археологічних досліджень і отриманих нових даних спробував відтворити планову структуру і архітектурний вигляд Західного палацу. За його версією, Західний палац був витягнутим по осі північ – південь прямокутником, завширшки 17,6 м, завдовжки 52,8 м. У плані він поділявся стінами та пілястрами на шість камер: п’ять майже квадратних з півдня та витягнутої вузької з півночі. Ця північна торцева стіна виявилася найпотужнішою, що, на думку дослідника, пояснюється наближеністю цієї частини палацу до урвистих схилів Старокиївської гори. Стіна галереї у східній частині будівлі була коротшою на одне прясло від загальної довжини основного її ядра. Це може бути пояснено наявністю з цього боку дерев’яних сіней з великими сходами на другий поверх 16.
Під час досліджень 2008 р. нами отримані нові дані, що дозволили уточнити план Західного палацу. Відкрито підмуркові рови палацу в двох місцях (Рис. 1). Спочатку був закладений шурф над місцем, де, за припущеннями В.О. Харламова, мала знаходитись південна поперечна стіна. Після зняття шару насипного ґрунту, потужністю до 0,5 – 0,6 м, було зафіксовано сміттєву яму кінця ХVІІІ ст., заповнену камінням, фрагментами плінфи, горілим деревом, керамічними та скляними виробами. Яма частково прорізала давньоруський культурний шар потужністю у цьому місці від 0,6 до 1,2 м. Дно ями знаходилося на глибині 2 м від рівня сучасної поверхні.
Ця яма, прорізавши давньоруський культурний шар, сіла на досить потужний шар (0,1 – 0,2 м) горілого дерева і обпаленої глини. Цей шар перекривав практично всю площу розкопу (Рис. 2). В ньому та у давньоруському шарі зафіксовано значну кількість кераміки (Рис. 3), фрагменти плінфи, товщиною 2,5 – 3,5 см, та вапнякового розчину, а також шматки кварциту зі слідами розчину.
Після зняття
горілого шару на глибині 2,5 – 2,6 м почали простежуватися контури
підмуркового рову. На цій глибині в темно-сірому шарі, який заповнював
підмурковий рів, зафіксовано два ряди слідів від кілочків, причому один з них
був горілий. Шар, в якому простежувалися сліди кілків, мав потужність до
0,15 м. Вибравши цей шар, в якому майже повністю відсутні знахідки, крім
невеликої кількості вуглинок та крихт вапнякового розчину, ми вийшли на
материкове дно рову. Ширина рову становила
1,1 – 1,2 м.
Рис. 1. План розташування «Західного палацу»
Рис. 2. План та розріз шурфу № 3
Рис. 3. Кераміка із заповнення шурфу № 3
На його дні на глибині 2,7 – 2,88 м чітко простежувалися сліди від трохи заглиблених в материк поздовжніх лежнів шириною 0,25 – 0,3 м. На дні рову зафіксовано також сліди від п’яти рядів кілочків, забитих в материк на глибину до 0,4 – 0,5 м. Діаметр кілочків становить 0,05 – 0,06 м, відстань між ними – 0,23 – 0,25 м (Рис. 2).
В зачистці північної стінки розкопу в сірому шарі заповнення підмуркового рову зафіксовано шар вапнякового розчину, потужністю 0,06 – 0,1 м, який знаходився на 0,14 м вище материкового дна підмуркового рову.
Ще один фрагмент підмуркових ровів Західного палацу зафіксовано під час дослідження ділянки на південний захід від вищезгаданого шурфу. На цьому місці, за кресленнями В.О. Харламова, сліди палацу відсутні. На цій ділянці в 1978 р. проводила розкопки С.Р. Кілієвич, яка дослідила заглиблене житло ХІІ – ХІІІ ст., під яким знаходилось поховання за обрядом тілоспалення, але залишків палацу вона не зафіксувала 17. Після зняття шару будівельного сміття нами було розкрито згадане житло, а поруч з його південно-західним кутом на материку зафіксовано сліди кілків підмуркового рову. Південно-західний кут житла перерізав частину південно-східного кута палацу (Рис. 1). Материк проходив на глибині 1,7 м від сучасної поверхні. На захід від цього місця зафіксовано залишки двох споруд ХVІІІ та ХІХ ст., а під ними на глибині 1,7 м – контури підмуркового рову західної стіни палацу. Дно рову лежить на глибині 2 – 2,1 м від сучасної поверхні. Його заповнення складалося з гумусованого супіску без будь-яких включень. Навіть крихт вапнякового розчину не виявлено.
Над дном рову зафіксовано пустоти, висотою до 0,2 м, від поздовжніх лежнів, а на його дні – п’ять рядів слідів від кілочків круглої, прямокутної і квадратної форми. Кілки були забиті в материк на глибину 0,5 – 0,6 м. Розчистка рову виявила дві пілястри південно-східного кута палацу. Пілястри виступали на 0,5 м й мали таку саму конструкцію підмуркових ровів, що і основна стіна (Рис. 4). Довжина розкритої частини стіни становить 5,6 м.
Таким чином, результати дослідження дозволили уточнити деякі питання щодо планування Західного палацу та часу його існування. Зафіксовано частину південної поперечної стіни, відкрито невідому раніше західну стіну та південно-східний кут палацу з пілястрами. Але одночасно виникло і багато питань, на які поки що не можна дати остаточної відповіді.
Датою заснування палацу цілком аргументовано вважається кінець Х ст. – час побудови всього ансамблю Десятинної церкви. Проте час його руйнації залишається невідомим. Враховуючи отримані нові дані – перекриття південного поперечного підмуркового рову згорілим об’єктом, який за керамічним комплексом датується ХІ – максимум початком ХІІ ст., можемо припустити, що палац було зруйновано у цей час. Підтвердженням цієї дати свідчить і той факт, що житло ХІІ – ХІІІ ст. прорізало й повністю знищило підмуркові рови палацу і на іншій ділянці наших розкопок.
Рис. 4. Фрагмент фундаментного рову у південно-західній частині розкопу
Питання викликають і деякі конструктивні особливості спорудження підмуркових ровів палацу. Так, в поперечній південній стінці не зафіксовано слідів від вапнякового розчину, яким заливалися лежні на дні рову. Також незвичним є факт, що сліди від кілків були зафіксовані не на дні підмуркового рову в материку, а в темному заповненні. На нашу думку, це може свідчити про те, що підмурковий рів викопали, поклали поздовжні та поперечні лежні, забили кілки, але замість того, щоб залити цю дерев’яну конструкцію вапняковим розчином, її засипали темним ґрунтом. До речі, така сама картина спостерігається і у конструкції підмуркового рову західної стіни палацу.
Пояснити, чим було викликано застосування такої технології, ми поки що не можемо. Можливо, остаточні відповіді на ці питання будуть отримані під час подальших досліджень Західного палацу.
___________________________
1. Килиевич С.Р. Детинец Киева ІХ – первой половины ХІІІ веков. – К., 1982. – С. 142, 143.
2. Харламов В.О. Исследования каменной монументальной архитектуры Киева Х – ХІІІ веков // Археологические исследования Киева 1978 – 1983 гг. – К., 1985. – С. 106 – 120.
3. Харламов В.О. Дослідження найдавніших палаців стародавнього Києва // Архітектурна спадщина України. Національні особливості архітектури народу України. – 1995 – № 2. – С. 185 – 189.
4. Асеев Ю.С. Архитектура древнего Киева. – К., 1982.
5. Каргер М.К. Древний Киев. – Т. 2.– М.; Л., 1961.
6. Іванцов І.О. Стародавній Київ. – К., 2003. – С. 150, 151.
7. Раппопорт П.А. Русская архитектура Х – ХІІІ вв. – Л., 1982.
8. Асеев Ю.С. Вказ. праця.
9. Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. – К., 1972; Його ж. Древний Киев. – К.,1983.
10. Килиевич С.Р. Вказ. праця.
11. Харламов В.О. Вказ. праця.
12. Котляр М.Ф., Ричка В.М. Княжий двір Південної Русі Х – ХІІІ ст. – К., 2008.
13. Асеев Ю.С. Зодчество Древнего Киева Х – ХІІІ вв. в контексте мирового архитектурного процесса // Древнерусский город. – К., 1984. – С. 5 – 12.
14. Лазарев В.Н. Византия и древнерусское искуство. Статьи и материалы. – М., 1978.
15. Котляр М.Ф., Ричка В.М. Вказ. праця.
16. Харламов В.О. Вказ. праця.
17. Килиевич С.Р. Вказ. праця.
Все материалы библиотеки охраняются авторским правом и являются интеллектуальной собственностью их авторов.
Все материалы библиотеки получены из общедоступных источников либо непосредственно от их авторов.
Размещение материалов в библиотеке является их цитированием в целях обеспечения сохранности и доступности научной информации, а не перепечаткой либо воспроизведением в какой-либо иной форме.
Любое использование материалов библиотеки без ссылки на их авторов, источники и библиотеку запрещено.
Запрещено использование материалов библиотеки в коммерческих целях.
Учредитель и хранитель библиотеки «РусАрх»,
академик Российской академии художеств
Сергей Вольфгангович Заграевский