|
РусАрх |
Электронная научная библиотека по истории древнерусской архитектуры
|
Источник: Логвин Г.Н. Науковий відчит про командировку в м. Чигирин і Суботів. Все права сохранены.
Размещение электронной версии в открытом доступе произведено: http://www.etnolog.org.ua. Все права сохранены.
Размещение в библиотеке «РусАрх»: 2007 г.
Г.Н. Логвин
НАУКОВИЙ ВІДЧИТ ПРО КОМАНДИРОВКУ
В М. ЧИГИРИН І СУБОТІВ
НАУКОВИЙ ВІДЧИТ ПРО
КОМАНДИРОВКУ
В м. ЧИГИРИН І СУБОТІВ
у травні місяці 1953 року. 8 суток
Мета командировки - провести рекогносціровку та підготувати матеріали для проведення архітектурно-археологічних дослі-джень пам'ятників архітектури, зв'язаних з життям Богдана Хмельницького та з подіями Визвольної війни 1648-1654 рр.
Унаслідок попередніх розвідок було відкрито частину фундаментів якоїсь споруди в замку Богдана Хмельницького, проведено обміри території колишнього замку, а також досліджено фундаменти та горище Іллінської церкви.
Територія замку виявилася досить значних розмірів /близько 2-х га/ і була обнесена двома рядами валів і ровом. Таким чином, уже одні ці дані дають підставу твердити про те, що Суботівська фортеця була досить значних розмірів і не поступалася першому-ліпшому замку того часу.
Дослідження Іллінської церкви показали, що вся вона добре зберегла свої первісні форми, окрім східнього фронтону, який увесь вимуровано з цегли, характерної для ХІХ ст. Крім того, фундаменти вимуровано з каменю, а глибина заложення дорівнює 2,95 м від сучасного рівня ґрунту.
Крім того, проведено фотофіксацію зондажів та історичних місць і пам'ятників архітектури.
Негативи передані в Музей Архітектури та використані для ілюстрації нарису "Історія Архітектури України".
ВІДЧИТ ПРО НАУКОВУ
КОМАНДИРОВКУ
В м. ЧИГИРИН І с. СУБОТІВ
(у жовтні 1953 р.)
Метою командировки було проведення архітектурно-археологічних досліджень території замку в Чигирині та Суботові, а також дослідити архітектуру Іллінської церкви.
При дослідженні Іллінської церкви вдалося з'ясувати ряд цікавих питань, що проливають світло на архітектурно-конструктивні особливості будівлі.
Нами зроблено з півночі, по вісі арки що ділить наву, зондаж шурф для з'ясування як глибини фундаменту, так і матеріалу й характеру мурування.
Земля в шурфі на глибину 160-165 см пов-ністю вся перекопана у зв'язку з тим, що церква більш як двісті літ правила за цвинтарну церкву, навколо якої хоронили покійників. Глибше 160-165 см залягає непорушний лес. Крім уламків колобкової церкви і кусочків вапняного розчину та дрібно розкиданих кісток захоронених людей, у шурфі більш нічого не траплялось.
Увесь фундамент до піввалу цоколю вимуровано з ламаного каменю-пісковику ріжних відтінків від солом'яно-жовтого до червоно-коричневого та зрідка зеленого. Найбільші камені трапляються 25 х 60 см. Вирівнюється мурування невеличкими уламками каменю та цегли. Вапняний розчин з великою домішкою піску.
Підошва фундаменту заглиблена на 2,92 м від сучасної поверхні ґрунту.
Така незвична глибина підошви фундаменту змусила нас перевірити дані зондажу-шурфу № 1 ще другим шурфом, який ми заклали з півдня. Цей зондаж шурф № 2 дав ту ж саму картину, що і зондаж шурф № 1, з тієї лише різницею, що в зондажі-шурфі № 2 трапляється більше уламків цегли та вапняного розчину. У шурфі № 2 знайдено жолобкову цеглу розмірами 8,2 х 15 х 28 см.
Характерний обріз фундаменту має ширину лише 12-16 см і дуже схожий на влаштування таких обрізів у старіших будівлях ХІІ-ХІІІ ст., як наприклад, в Іллінській церкві в Чернігові.
При дослідженні даху церкви виявилося, що завершення карнизу та східний фронтон вимуровані з іншої цегли ніж колобкова, а саме з темно-червоної цегли розміром 6 х 12,6 х 25. Остаточно встановлено, що бійниці верхнього ярусу є справжніми бійницями (фото) і хід для них був, очевидно, влаштований по дерев'яних східцях з своїм бланкуванням - теж дерев'яним. Скрізь на горищі і на західному фронтоні цегла великих розмірів 28-30 х 15-18 см.
На церкві на апсиді та на західному фасаді в кількох місцях відпав тиньк і відкрилось мурування, яке дає таку картину: на апсиді серед цегли трапляється зрідка камінь /фото/, що викликано складною гранчатою формою, яка вимагала точної кладки, у той час, як у стінах південного і західного фасадів, у місцях доступних дослідженню, картина інша - каменю в муруванні більше, а цегли менше і вона вживається, головним чином, для вирівнювання мурування. Вапняний розчин надзвичайно міцний, і в ньому зрідка трапляється домішка крупинок червоної паленої цегли.
Для встановлення місцезнаходження будинку (Богдана Хмельницького - ред.) нами був закладений шурф № 3 біля школи, який дав можливість виявити через півгодини від початку роботи кам'яні мури, зовсім аналогічні за характером мурування до мурів Іллінської церкви. Товщина мурів близько 2-х метрів. Вимуровано їх на вапняковому розчині з ламаного каменю-пісковику. П'яти склепінь вимуровані з жолобкової цегли, такого ж розміру як і в церкві.
Пізніше, у жовтні 1953 р. цю споруду було повністю розкопано. У плані будова уявляє прямокутник, зовнішні (розміри - ред.) 9,70 х 10,40 м.
У середині розмір приміщення 5,00 х 7,00 м. Товщина мурів не однакова, коротші східна та західна стіни цього приміщення мають усього 1,65 м. товщини, у той час, як довші північна та південна стіни значно грубші і дорівнюють 2,65 м. Пояснюється це тим, що приміщення було перекрито півциркульним приміщенням, вісь якого орієнтована по подовжній вісі приміщення. Отже, головні сили розпору діяли на північну і південну стіни, тому майстер і зробив їх значно товщими.
При дослідженні виявилося, що південні і північна стіни утовщені за рахунок домурування з середини ще додаткової стіни. Ця стінка товщиною 1,00 м не має ніякої перев'язі з нав-колишніми стінами, але про те, що вони вимуровані одночасно, свідчить міцність розчину в місці шва. Якби стіна була вимурована пізніше, то такої органічної сполуки між обома стінами не було б. Очевидно, що це рішення потовщити стіну було прийняте ще в процесі роботи, коли стіни були виведені на висоту 1,5 м, бо в південно-західному розі вже помічається перев'язь з навколишнім муром.
У товщі причілкових коротших стін будівля має по дві неглибокі ніші, які добре видно на малюнку Т. Г. Шевченка.
Оскільки ці стіни не несли такої нагрузки як довші, майстер цілком слушно вирішив їх полегшити шляхом влаштування ніш, чим не тільки полегшив стіну, але і зекономив на матеріалові.
Цікаво відзначити, що там, де треба було мурувати невеликі форми і де робота з каменем була трудна, майстер скрізь використовував цеглу. Борти ніш вимуровані з цегли. Причім цікаво зауважити, що в рядах цегла покладена так, що один ряд має лише довжки, а слідуючий ряд над ним лише сторч-ки, потім знов ряд довжків і т. д. Такого самого способу мурування з цегли (дотримано - ред.) і в Іллінській церкві в Суботові. Авторові досі ніде не довелося спостерігати по-дібне мурування в спорудах XV-XVII ст. на Україні. Це зайвий раз вказує про глибоко місцеву будівельну традицію.
Мури цієї будівлі не скрізь по всьому периметру збереглися однаково. Найкраще збережена південна та західна стіни, значно гірша східна і найгірше збереглася північна стіна, рештки якої колгосп розбирав ще в 1949 р. на будівництво стайні.
Вхід у це приміщення, яке було льохом, бо заглиблено близько 2,00 м, в землю, знаходиться з північного боку. Від входу зберігся лише частково поріг та східці. Особливо ж збереглися східці, тому що вимуровані вони з жолобкової цегли. Таке розташування входу в льох указує на те, що житлова будівля палацу Хмельницького десь знаходиться в північно-східному напрямі. Проти входу в південній стіні є ніби люк для завантаження льоху. Скісне мурування льоху вирівняно одним шаром цегли.
У південній стіні, крім льоху влаштовані ще чотири глибокі схованки, на взірець запічків у парадному житлі, розмір отвору 40 х 45 см. Глибина 1,60 м. Яке їх призначення, важко пізнати, можливо що призначалися вони для якогось схову цінних речей.
У північній стіні крім виходу були також ще дві ніші, а в східній частині муру, крім того, ще якесь маленьке приміщення складної форми. Цікаво відзначити, що це складної форми приміщення є ніби переходом, бо в зовнішній стіні є отвір, що це отвір, підтвер-джується характером мурування. Важко сказати про його роль через погану збереженість, бо немає над ним навіть сліду будь- якого перекриття.
Можливо, що це був якийсь замаскований потаємний хід, що вів у будинок гетьмана.
Цікаво відзначити, що шукачі скарбу, мабуть, тут нишпорили, бо в місці стіни, де є цей отвір, була вирита яма більше 1 м глибиною від підлоги льоху. Такі ж ями були вириті під порогом входу, між східними нішами та в західній стіні проти простінку між нішами.
Долівка в льоху була добре вирівняна, утрамбована і викладена жолобковою цеглою на вапняному розчинові. Рештки підлоги залишилися лише в кількох куточках, та місцями вапняний розчин, на якому видно відбитки жолобкової цегли.
Цікаво зазначити, що у вапняному розчині знайдено як заповнення поряд з уламками жолобкової цегли та каменю також відходи керамічного виробництва у вигляді шлаку і глини, облитої поливою зеленого кольору як і уламки черепиці, знайденої тут же таки в льоху серед різного роду залишків черепків, кахлів, черепиці.
Як ми вже вказали, це приміщення має невеликі розміри і не могло бути жилим будинком Богдана Хмельницького, або його батька. У такому приміщенні якщо поставити варисту піч, то ніде буде й повернутися, не те що зробити дві кімнати з сінями.
Такі розміри характерні більше для оборонних веж та невеликих комор - кам'яниць. Цей здогад підтверджується також малюнками Шевченка і Васильківського. Як видно з цих малюнків, не могла бути вежа - кам'яниця, що особливо добре видно на рисунку Васильківського. На цьому рисунку вежа - кам'яниця ще має значну висоту, накрита соломою і, мабуть, використовувалась для житла. Руїни ж дому Б. Хмельницького на рисунку Васильківського знаходяться праворуч і ближче до першого плану, себто приблизно на тому місці, де зараз знаходиться будинок початкової школи.
Рисунок Шевченка зображує рештки стін ще значної висоти, в західній стіні є дві ніши. Ці ніши нами відкриті і повністю підтверджують рисунок Шевченка. Отже, немає сумніву в тому, що нами відкрито не гетьманський палац, а вежу-кам'яницю. Про таке призначення споруди промовляють як обидва згадані рисунки, так і товщина мурів в 1,88 м. У розкопі № 3 найдено було кілька уламків зелених полив'яних черепків. Оскільки ці уламки були незначних розмірів, не можна було догадатися про їхнє призначення, лише знахідки великого числа таких полив'яних черепків з розкопу 6 відкрило їх призначення. Тонкі великі плитки шириною 15-16 см і довжиною до 22 см з одним півкруглим кінцем були нічим іншим, як полив'яною черепицею, що нею було мабуть покрито Богданів будинок. Таку тонку зелену черепицю нам доводилося спостерігати під час експедиції 1947 р. в Густинському монастирі під Прилуками. Такою точно черепицею були вимощені підвіконники та відливи ніш.
Під час експедиції 1949 року в Новгороді-Сіверському нами була виявлена така ж черепиця, якою було накрито мури Спасопреображенського монастиря та в галереї, де нею було покрито підвіконники. Черепиця, знайдена нами в Суботові, лише одного кольору - яскраво-зеленого. У розкопі № 3 і особливо в розкопі № 6 на глибині 1,5-1,65 м, тобто на тій глибині, що знайдено черепицю, було знайдено чимало уламків кахлів з печей. За характером рисунка і способом виготовлення ці кахлі можна віднести до XVII ст. Кахлі не полив'яні і не дуже товсті. У цих же шурфах трапляється чимало уламків жолобкової цегли та вапняного розчину, характерного для мурування відкритих залишків (будівлі - ред.).
У садибі під горою біля церкви на схід знаходилась якась діра, або хід за переказами, цей хід ішов під церкву і йому немає ні кінця ні краю. При обстеженні виявилося, що хід цей має довжину трошки більш 5 м. При вході в цей хід угору є хід, що тепер цілком завалений і заріс, але раніше цей вертикальний хід правив за димар, бо його стінки геть перепалені.
При розчищенні ходу було знайдено багато шлаку і поливи та бракованих черепиць і кахлів. Очевидно, що це рештки печі, де вироблялися кахлі, плитки для підлоги та черепиця. Пізніше хтось від цієї покинутої печі прорив хід далі. Ці знахідки дуже важливі тим, що підтверджують наявність місцевого керамічного виробництва, що стояло на високому як технічному, так і художньому рівні.
На украпленій території давнього Суботова є ще в трьох місцях залишки кам'яних фундаментів. Одні з цих залишків є, мабуть, фундаментами будинку на місці, де стоїть школа. Другі залишки знаходяться в північній частині замку, а треті - у східній, що це за рештки, який їх характер і до яких будівель їх можна віднести, можна буде визначити лише після проведення дальших досліджень.
Під час архітектурно-археологічних досліджень у Чигирині в 1953 р. були частково відкопані оборонні мури замку та вежа в південно-східному розі замкової гори, та встановлено напрям кам'яного міського муру, що охоплював місто зі сходу і півдня, фундаменти якого були відкопані нами в садибі нової міської ради, біля гаражу міськради та в садибі дядька Стіжка. Ці мури побудовані з ламаного каменю-пісковику на глиняному розчині, а вище обрізу фундаменту - на вапняному розчині. У муруванні серед уламків каменю зустрічаються уламки жолобкової цегли.
Ще в ХІХ ст. рештки оборонних мурів замку було видно, як про це пише Похилевич1.
На замковій горі під час розкопування муру були знайдені уламки неполив'яних і полив'яних кахлів з рослинним та геометричним орнаментом. Це вказує на те, що керамічне виробництво було організоване на місці і стояло на дуже високому мистецькому і технічному рівні. Знайдена також бракована полив'яна черепиця та кахлі, які використані як забутовка в муруванні.
Більш-менш докладно укріплення Чигирина зарисовані пізніше в літописі Самійла Величка. В оповіданні про облогу Чигирина турками в 1678 р. як ілюстрацію вміщено його малюнок.
У загальному рисунок вірно передає характер ландшафту і розташування укріплень. Лише подробиці залишають бажати кращого.
На малюнку показано верхній замок, обнесений мурами з вежами, домами і трьохбанною кам'яною церквою. Міські оборонні мури охоплюють місто з півдня і сходу. Понад берегом Тясмина мабуть були, як судити по рисунку, або рублені дерев'яні стіни, або навіть т. зв. паркан, або частокіл з грубих дубових чи соснових паль із загостреними кінцями. Частина цих укріплень була зроблена до Богдана Хмельницького, а частина пізніше під час ремонтів і різних поправ.
Відомо, наприклад, що в 1677 р. за розпорядженням гетьмана Самойловича було вивезено на ремонт укріплень 10.000 деревин.
З документів 1677 р. відомо, що тоді у верхньому замку була камяна церква св. Миколая2, яка у Величка намальована стрункою трьохбанною церквою з дзвінницею. Якщо рисунок Величка хоч в загальних рисах передає правдиво замкову церкву, то можемо відзначати, що бані в неї мають по два заломи, а в цілому церква як за пропорціями так і загальним силуетом дуже близька до Покровського собору в Харкові (1686 р.)3.
Це тим більш імовірно, якщо приймемо на увагу, що Покровський собор розділяє час не менше як 10-12 р., якщо припустити, що Миколаївська замкова церква побудована невдовзі перед 1677 р., і не більше як 30 років якщо припустити, що вона побудована десь після 1653 р. /раніше немає згадки/.
Можливо, що такою важливою ланкою в розвитку українських мурованих храмів, який був попередником і, може, деякою мірою зразком для Покровського собору в Харкові, була Миколаївська церква в Чигиринському замку, що загинула в полум'ї вибуху під час облоги Чигирина в 1678 р. Остання звістка про неї зустрічається в оповіді про облогу Чигирина в 1678 р.
"11 серпня ст. стилю турки підвели три підкопи, і ввечері ті підкопи висадили в повітря до ріки Тясьмина близько хоромів і землю розкидало по боках, і від такого вибуху хороми загорілися і сталася пожежа. Залога, бачачи пожежу, побігла з міста в обоз через Московський міст. Обоз тоді стояв напроти Чигирина на лівому березі".
"А турки як те побачили прибігли від болота до Московської вежі і запалили її, щоб обложених з міста не випускати. І міст уломився, і втонуло багато людей. А турки вбігли в місто, запалили хороми, в той же час три сердюцькі полки не побігли у Московську вежу з міста а прижавшися до верхнього міста і вежу, що до греблі, вони захопили і не давали ворогові, а верхнє місто, яке зробив було наново Ржевський, а вороги запалили в той же час як і в нижньому місті учинилася від підкопів пожежа. Ратні люди вийшли і сіли у верхньому старому місті ... і ратні люди і сердюки при верхнім місті за кам'яною церквою билися з ворогом до самого вечера і ворога двічі з міста вибивали і вежі з греблею боронили і їм не давали. В дві години ночі проти 12 серпня, всі ратні люди і сердюки по приказу вийшли в обоз через греблю, а замок верхній підпалили"4.
На цей час у Чигирині було кілька церков. Успенська5, Спаса6, Тройці7, Івана8, Петра9.
З цих церков лише Успенська, Миколаїв-ська, уже згадана вище та Петропавлівська були муровані, інші, мабуть, дерев'яні. Біля Успенської церкви в XIV ст. був ще помітний фундамент кам'яної давньої споруди. За переказами, це залишки кам'яної Успенської церкви, зруйнованої в 1678 р.10
Місце кам'яної церкви Петра і Павла, побудованої Богданом Хмельницьким, місцеві жителі показували ще на початку ХІХ ст., коли від неї були видні руїни церкви, а також руїни Єпископського палацу. Церква в плані була хрещата11.
У Чигирині був колись Троїцький чоловічий монастир, що в ХІХ ст. був перетворений в дівочий.
"Блукаючи по Україні,
Прибився якось і в Чигирин
І в монастир отой дівочий,
що за пісками на болоті
У лозах самотній стоїть".
Т. Г. Шевченко - Княжна.
Будучи тоді в Чигирині, Шевченко зарисував будівлі монастиря. Тепер немає нічого з тих будівель.
Судити про архітектуру цих дерев'яних церков ми можемо лише здогадно. Відомо, що Павло Алепський докладно описав трьох- та п'ятибанні храми. Як можна судити з цього опису та гравюр і пам'яток, які збереглися, у той час в українському зодчестві були вже вироблені основні типи трьох зрубних одно- і трьохбанних церков та пятизрубних і п'ятибанних. Баня в таких церквах була поставлена на восьмигранному підбаннику, перехід до якого від квадратного зрубу влаштовувався за допомогою плоского трикутного парусу - тромпа. Бані мали більше форму шолома.
1 Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. - К., 1864. - С. 660.
2 Акти 103. - Т. ХІІ. - С. 325, 683.
3 Рукопись летопису С. Величка Л. 622 об. збері-гається в публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в Ленінграді.
4 Акти ЮЗР. - Т. ХІІІ. - С. 682-683.
5 Акти ЮЗР. - Т. VIII. - С. 332.
6 Там само. - С. 343-352.
7 Там само. - С. 368.
8 Грушевський М. Істор. Укр. -Руси. - Т. ІХ. - С. 1009.
9 Чтения в обществе Нестора Летописца. - Кн. 8. - С. 13-14.
10 Похилевич Л. Сказание... - С. 665.
11 Там само. - С. 667.
*Підготовка тексту до публікації Віктора Вечерського
Іл.1. Cуботів. Іллінська церква (1653 р.) Загальний вигляд з півдня
Іл.2. Суботів. Колишній замок Б. Хмельницького. Вигляд із дзвіниці
Іл.3. Суботів. Вежа замку Б. Хмельницького. Західна стіна
Іл.4. Суботів. Вежа в замку Б. Хмельницького. План
Іл.5. Суботів. Загальний вигляд села зі сходу
Іл.6. Суботів. Замок Б. Хмельницького. Вигляд зі сходу
Іл.7. Чигирин. Загальний вигляд міста і Замкової гори зі сходу
Іл.8. Чигирин. Замкова гора. Південний мур Верхнього замку
Все материалы библиотеки охраняются авторским правом и являются интеллектуальной собственностью их авторов.
Все материалы библиотеки получены из общедоступных источников либо непосредственно от их авторов.
Размещение материалов в библиотеке является их цитированием в целях обеспечения сохранности и доступности научной информации, а не перепечаткой либо воспроизведением в какой-либо иной форме.
Любое использование материалов библиотеки без ссылки на их авторов, источники и библиотеку запрещено.
Запрещено использование материалов библиотеки в коммерческих целях.
Учредитель и хранитель библиотеки «РусАрх»,
академик Российской академии художеств
Сергей Вольфгангович Заграевский