РусАрх

 

Электронная научная библиотека

по истории древнерусской архитектуры

 

 

О БИБЛИОТЕКЕ

КОНТАКТЫ

НА ГЛАВНУЮ СТРАНИЦУ САЙТА

НА СТРАНИЦУ АВТОРА

 

 

 

Источник: Миляева Л.С. Хто був автором програми монументального малярства Софії Київської? // Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань. Матеріали Круглого столу. К., 2010. Все права сохранены.

Размещение материала в открытом доступе произведено: http://www.myslenedrevo.com.ua. Все права сохранены.

Размещение в библиотеке «РусАрх»: 2015 г. 

 

   

Л.С. Миляева

ХТО БУВ АВТОРОМ ПРОГРАМИ МОНУМЕНТАЛЬНОГО МАЛЯРСТВА СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ?

 

Інспірована Н. Нікітенко дискусія і розпочата нею піар-акція з приводу дати заснування Софії Київської і, відповідно, особи князя, який був не тільки ініціатором, але й фундатором її будівництва, видається навіть плідною. Бо саме це змусило вчених підбити підсумки досліджень міжнародної спільноти науковців, зроблені за останні десятиліття і співставити їх з тим, що з категоричністю пропонує Н. Нікітенко.

Софія, як пам’ятка всесвітнього значення, вимагає особливої зваженості підходів до будь-яких висновків, і в цьому зараз нас наочно переконують сумлінні спостереження наших колег, які продовжують її вивчати.

Час князювання Володимира Святославича і його сина Ярослава Мудрого – це апофеоз могутності Київської держави. Проте, і це безумовно природньо, що з офіційної дати хрещення Русі (988), розпочинається перший етап вживлення країни і самого міста Києва у всю систему християнських цінностей, що не так просто було і для самого князя, і для його дружини-бояр. Прищеплення абсолютно нової культури Візантії, усвідомлення значення такої інституції, як церква, що мала бути стрижнем релігійного життя неофітів-християн, світ нових моральних цінностей – це мав збагнути і сам князь, і його оточення, і ті пересічні кияни, а згодом не тільки вони, в цю відповідальну і складну епоху, яка докорінно врешті-решт змінила суспільство.

Князь Володимир збудував і першу муровану Десятинну церкву між 989 і 996 р. [Відома до неї церква св. Іллі навряд чи була мурованою.] Як показали останні розкопки Десятинної церкви і дослідження, проведені Г. Івакіним і О. Іоаннісяном, це ще була маргінальна з боку будівельної техніки базиліка, збудована провінційними майстрами, попри те, що князь Володимир не шкодував на неї грошей і прикрасив її мармурами, мозаїками і фресками.

За князювання Ярослава Мудрого, протягом дуже короткого проміжку часу, виникає вже певна стала сакральна свідомість, митрополія отримує свій центр, свій життєвий простір, будується Софійський собор і його оточення «на полі поза градом» (патрональні церкви св. Георгія і св. Ірини). І феноменом стає не стільки сам ансамбль, але візуальне осмислення релігії архітектурою і монументальним мистецтвом. Це можна простежити тільки на одній споруді з XI ст., яка майже повністю збереглася від тих часів, починаючи від архітектури і кінчаючи унікальним інтер’єром.

Задля того, щоб з’ясувати, чи можливо створення подібного ансамблю князем Володимиром, як це пропонує Н. Нікітенко, спробуємо звернути увагу на останні дослідження пам’ятки [Треба констатувати, чим більше дослідники опановують «таємницями» Софії, тим більше вона вражає своєю досконалістю].

Простежений дуже уважно з відповідними математичними розрахунками Г.Н. Логвиним і Н.Г. Логвин процес будівництва собору свідчить не тільки про виключну професійну культуру архітекторів і виконавців-будівельників (не до порівняння з Десятинною церквою), але й про вміння втілити на базі свого досвіду незвичне і оригінальне за задумом замовлення [Логвин Г.Н. Собор Святої Софії Киівської. К., 2001, с. 30-41; Логвин Н.Г. О завершении второго яруса внутренних галерей Софийского собора в Киеве. Архитектура Киева. К., 1982, с. 85-89]. На цьому ми особливо наголошуємо.

Не може не викликати захоплення і той факт, що ця надзвичайна споруда, яка мала 12 опорних хрещатих масивних стовпів (що було викликано особливостями грунту, перш за все) і галереї надала в інтер’єрі авторам програми монументального малярства величезні площі і стимулювала духівництво (безумовно митрополита та його клір) до створення дивовижної і абсолютно оригінальної за своєю концепцією богословської програми, в якій не було жодного випадкового сюжету.

Дослідження Кр. Уолтера, В.Д. Сараб’янова, Г.С. Колпакової, Г.Й. Шульца, Н.Б. Козака довели унікальність загального задуму, іконографії і топографії у розміщенні композицій і персональних зображень у Софії Київській, показали , що для неї взагалі не було типологічного зразку, а також звернули увагу на те, яку глибоку богословську і візуальну ерудицію мали автори програми [Walter Ch., Art and Ritual of Byzantine Church (London, 1982); Сарабьянов В. Мозаическая декорация Софии Киевской. Искусствознание, 2/08, М., 2008, с. 5-42; Колпакова Г.С. Роспись Софии Киевской в свете мировой культурной традиции. Страницы. Вып. 5 (2000), с. 557-604; она же, Искусство Древней Руси. Домонгольский период. СПб., 2007, с. 87-118; Шульц Г.Й. Візантійська літургія. Свідчення віри та значення символів. Львів, 2002, с. 177-182; Козак Н. Образ і влада. Львів, 2007].

Місце розміщення того чи іншого сюжету забезпечувало викладення засобами образотворчого мистецтва, мозаїками і фресками, складної богословсько-догматичної концепції, в якій ретельно продумана кожна ланка в ланцюзі засадничих постулатів, що мають бути ними виражені. Тому заздалегідь треба було взяти до уваги архітектуру самого храму. В Софії Київській, присвяченій філософській доктрині Софії Премудрості Божої, задля того, щоб її виразити у всій повноті у візуальних образах, автор (або автори) взяли на себе сміливість розробити подібний тематичний і топографічний уклад стінопису вперше (так само, як і визначити архітектурну композицію самого собору). Проте, це не свідчить про їхню необізнаність. Навпаки, їхня ерудиція приголомшує, вони знавці не тільки філософських засад християнства, але й іконографії, її богословської семантики, іконології. Дослідники звернули увагу, що певні іконографічні зразки можна віднайти або в розписах на теренах Візантійської імперії, або в рукописах, на що в свій час, між іншим, вказував ще А. Грабар [Grabar A., Christian Iconografy. A Study of its Origins, 89, il 226; Idem, «Un rouleau liturgique constantinipolitain et ses peintures», Dumbarton Oaks Papers, 8 (1954), р. 161-199]. Але возз’єднати це в один богословсько-догматичний вузол спромігся невідомий нам ерудит вперше. Він накреслив основні теми в космологічному сакральному просторі собору: єдність Небесної і Земної церкви, тобто підкреслив екклезіалогічний аспект, а в ньому – значення літургії і апостольського служіння. І через те в інтер’єрі Софії Київської вперше: такого іконографічного ізводу Євхаристія – у вівтарній апсиді, вперше – євангелісти у парусах, вперше – апостоли у барабані центральної бані, «Зішестя св. Духа» – в трансепті, т.ін. Дозволимо зупинитися на темі апостольського служіння, якій, на нашу думку, надано в Софії особливого значення, бо про неї промовляють не тільки мозаїки, але й фрески у трансепті [Ми зараз дуже примітивізуємо богословсько-догматичний ряд концепції розписів, відсилаючи читача до літератури, на яку посилаємось].

Євхаристична тема в Софії домінуюча, нею просякнутий весь ансамбль мозаїк і фресок, вона корелюється з темою Христа-священика, звучить у вівтарі, у замку підпружної арки, у композиціях на хорах, у біблійних і євангельських сюжетах, де підкреслюється символічне значення трапези, і, природньо, в христологічному циклі в трансепті, тут набуває особливих нюансів. Пасійні теми (з півночі – «Христос перед Кайафою» і «Зречення Петра», «Розп’яття» – з півдня), які розміщено у верхньому регістрі і їх дуже важко розгледіти, як знизу, так і з хор. Проте, перед очами мирянина постають сцени «Воскресіння Христа» і його діяння після Воскресіння, а це, перш за все – «Розсилання апостолів з проповіддю» і «Зішестя св. Духа». Ці теми вже мають безпосереднє відношення до християнізації східних слов’ян, перш за все – киян, вони мають безперечне патріотичне забарвлення, бо саме завдяки апостольській проповіді кияни долучилися до загальної християнської ойкумени. І не дарма, саме ця ідея знайшла відгук у «Слові про Закон і Благодать», виголошеному ще тоді не митрополитом, а пресвітером церкви на Берестові Іларіоном. «Слово» просякнуте патріотичною гордістю за християнську державу і за своїх князів Володимира і Ярослава [Толочко П.П. «Слово» Илариона и время строительной деятельности Ярослава. // Київ і Русь. К., 2008, с. 140-147 ( Стаття присвячена дискусії з Н Нікітенко з приводу нового датування «Слова»)]. Воно без сумніву перегукується з програмою собору, навіть тим проповідницьким пафосом, в якому Іларіон користується аналогією між Біблією і Євангелієм. Тому саме Іларіон вважався основним розробником програми Софії Київської і так приманливо було для Н. Нікітенко передатувати «Слово», точно зазначивши його дату 1022 р., відповідно до запропонованої нею дати заснування Софії 1011 р. [Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской. К., 1999, с. 206-209.]

Втім, проблема, хто був автором програми, яка дотична і даті заснування Софії, досі остаточно не з’ясована, і тому ми дозволимо собі поміркувати. Чи міг бути ним тільки один майбутній митрополит Іларіон? Чи міг він сформулювати перед архітекторами таке складне завдання, як архітектурний план і композиція собору? Чи міг знати, кому з архітекторів доручити його виконання? Чи був обізнаний з художниками і, власне, з тим одним, з Константинополя, хто міг очолити всю артіль і добре знався на іконографії? Яким чином він знайшов мозаїчиста, який би міг, враховуючи всю площину майбутніх робіт, підрахувати, скільки голова артілі має привезти із собою мусії (смальти, яку тоді ще у Києві не виробляли) і пігментів для фресок [А тим художником всі вважають шляхетного автора Святителів в апсиді].

Хто був тією людиною, хто міг забезпечити таку велику кількість дуже різних митців, які працювали у Софії, іконографічними зразками? Бо для цього вже потрібна ціла бібліотека, в зв’язку з оригінальністю вирішення окремих сюжетів не можна було задовольнитися тими зразками, які, можливо, возили з собою митці (як, наприклад, це було згодом у Києво-Печерському монастирі). Власне, у Ярославові часи у Києві виникли бібліотека і скрипторій, в якому було написано Остромирове Євангеліє (1056). Більше того, автор програми мав весь довгий час, поки виконувався ансамбль, спостерігати за тим, щоб його так детально продумана теологічна концепція була бездоганно виконана. Поспішати митці тоді не вміли – вони працювали тільки в теплу пору року, хоча ремісничі засади було продумано бездоганно.

Ці всі завдання не можна було цілком покласти на митця, який мав організовувати весь процес, сам працювати, слідкувати за забезпеченням своєчасно виготовлення тиньку під мозаїки і фрески, розподілу смальти і пігментів, а можливо і їхнього виготовлення, дбати про ритм роботи, який діяв, як годинниковий механізм. Від нього залежав і склад артілі, він мав знати, кому і що можна доручити, т.ін. Тому у автора програми, і основного замовника, і відповідального виконавця були різні завдання. Безперечно, пресвітер Іларіон не мав таких безпосередніх зв’язків з Константинополем, які мав митрополит. А ним тоді був митрополит Феопемпт, який один на той час перебував у Києві з 1037 до 1051 р. і будував свою резиденцію. Є підстави вважати, що патріотичні акценти програми внесено з легкої руки Іларіона, який так само був дотичний до дітища свого улюбленця Ярослава. За часів князя Володимира ми не можемо назвати людину, яка б могла бути подібною до Феопемпта, який би так добре розбирався в теології і одночасно був бездоганно орієнтований в мистецьких реаліях Константинополя або ширше – Візантійської імперії, знав би і архітекторів, і митців. Або був би знайомий з кліром Константинополя, який би міг йому порекомендувати виконавців такого складного завдання. При Володимирі ми не знаємо нічого про митрополитів, яких було декілька. У Десятинній церкви настоятелем був Анастас Корсунянин. Але його хіба не можна підозрювати у патріотизмі, яким просякнутий софійський ансамбль: в свій час він зрадив своїх соплемінників-греків, а потім, так само беззастережно, і киян.

І останнє – увесь ансамбль монументального малярства Софії Київської за стилем, на думку всіх дослідників, крім Н. Нікітенко, тяжіє до середини XI ст. Нам при цьому ще раз хочеться наголосити на тому, що монументальне малярство Софії Київської не можна відривати від архітектури, вони споріднені однією ретельно продуманою візуальною програмою, яку закладено в цей грандіозний проект. Тому, на наш погляд, датування Софії Київської добою князя Володимира – безпідставне [Таким чином ми вносимо певну корективу у гіпотезу В.М. Лазарева, який писав, що «роспись митрополичьего храма осуществлялась при ближайшей консультации самого митрополита Феопемпта» (Лазарев В.Н. Мозаики Софии Киевской. М, 1960, с. 57), але основним радником він вважав все ж таки Ілларіона (там же, с. 58)].

 

 

НА СТРАНИЦУ АВТОРА

НА ГЛАВНУЮ СТРАНИЦУ САЙТА

 

 

Все материалы библиотеки охраняются авторским правом и являются интеллектуальной собственностью их авторов.

Все материалы библиотеки получены из общедоступных источников либо непосредственно от их авторов.

Размещение материалов в библиотеке является их хранением, а не перепечаткой либо воспроизведением в какой-либо иной форме.

Любое использование материалов библиотеки без ссылки на их авторов, источники и библиотеку запрещено.

Запрещено использование материалов библиотеки в коммерческих целях.

 

Учредитель и хранитель библиотеки «РусАрх»,

доктор архитектуры, профессор

Сергей Вольфгангович Заграевский