|
РусАрх |
Электронная научная библиотека по истории древнерусской архитектуры
|
Источник: Ткаченко В.В. Охорона памяток церковної старовини на Чернігівщині у 20-ті роки. Все права сохранены.
В.В. Ткаченко
ОХОРОНА ПАМЯТОК ЦЕРКОВНОЇ СТАРОВИНИ
НА ЧЕРНІГІВЩИНІ У 20-ті РОКИ
В
історико-культурній спадщині Чернігівщини помітне місце посідають пам'ятки
церковної старовини. Поліпшення стану їх охорони на сучасному етапі неможливе
без творчого осмислення відповідного досвіду, нагромадженого на попередніх
етапах розвитку нашого суспільства, зокрема, у 20-і роки, коли саме і були
закладені підвалини для діяльності державних органів та громадськості у справі
збереження пам'яток культового походження.
Плідну роботу в цьому напрямку проводив
Всеукраїнський комітет по охороні пам'яток мистецтва і старовини (ВУКОПМіС),
який виник у 1918 р. у Харкові, а потім переїхав до Києва, де розгорнув активну
діяльність. Так, ще 18 березня 1918 року до Чернігівської Архівної комісії
надійшло розпорядження ВУКОПМіСу про вжиття заходів щодо охорони архівів міста
й губернії, в тому числі монастирських та церковних.
У 1919 році розгорнули свою діяльність місцеві
органи-губкопміси та повіткопміси, співробітники яких взяли під свій контроль
пам'ятки багатьох старовинних міст. Це видно, зокрема, із звіту співробітника Чернігівського
губкопмісу Б. Бутника, який в лютому-березні 1919 р. виїздив для вирішення
питань охорони пам'яток Городні і Козельця, а на початку літа завдяки його
енергійному втручанню було організовано охорону цінних архітектурних пам'яток
Новгорода-Сіверського, передано до місцевого музею ряд унікальних за своїм
художнім значенням речей культу з Микільської та Покровської церков. Подібні
наслідки дали і виїзди співробітників губкопмісу Б. Пилипенка до Любеча, Г.
Кирія та М. Ідліса до Остра.
Позитивну роль в організації охорони пам'яток
культового походження відіграв декрет РНК УРСР від 1 квітня 1919 р., згідно з
яким старовинні церкви, монастирі, мечеті, костьоли, синагоги, кірхи
охоронялися НКО і не підлягали ні реквізиції, ці передачі будь-яким відомствам.
А згідно з наказом Чернігівського губкопмісу, виданому в цьому ж році, винні в
руйнуванні пам'яток, в т. ч. і церковних, підлягали суворій судовій
відповідальності.
Нові заходи, спрямовані на поліпшення охорони
цієї групи пам'яток, були вжиті на початку 20-х років. Згідно з циркуляром НКВС
УРСР, розісланим у червні 1923 року, місцеві органи влади зобов'язувалися
подати відомості про закриті церкви, монастирі та інші культові заклади -
пам'ятки архітектури, а також предмети культу художньо-історичного значення.
Згідно з циркуляром ВУУВК та НКВС УРСР від 14 серпня 1924 р. майно
історико-культурного значення із закритих культових споруд підлягало передачі
музеям. У травні 1925 р. НКВС надає працівникам музейних установ республіки
"право взяття на особливий облік культових предметів, цінних у художньому
і науковому відношенні, а також право вилучення вказаних предметів..., якщо їх
уживання не викликається нагальними потребами культу" і з діючих культових
закладів.
Саме в цей час були взяті на облік Остерським
краєзнавчим музеєм церкви мм. Остра, Козельця, Ніжина та цілого ряду сіл, а всі
речі, що не вживаються для культу, переведені до музею. Аналогічні заходи були
проведені співробітниками Чернігівського держмузею Б. Пилипенком в Сосницькому
повіті, В. Шугаєвським - в Новгород-Сіверському повіті. Одночасно з цим М.
Вайнштейном та В. Дроздовим було проведено детальний опис 20 зразків
муміфікації у м. Седневі. Велику роботу в справі охорони пам'яток церковної
старовини в середині 20-х років, провели також співробітники Конотопського,
Глухівського, Новгород-Сіверського та Сосницького краєзнавчих музеїв.
На середину 20-х років значного поширення набула
також практика передачі культових пам'яток під охорону релігійних громад, які
відповідали за збереження культового майна та підтримання у належному стані
будівель. За таких умов віруючі здійснювали догляд за Спаським собором,
Успенською церквою Єлецького монастиря та Катерининською церквою у Чернігові. А
на терені Прилуцької округи планувалося на кошти Окрполітосвіти та релігійних
громад організувати церковний музей.
У другій половині 20-х років збільшилось державне
фінансування на охорону найбільш визначних культових пам'яток, внаслідок чого
Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському, Спасо-Преображенський,
Єлецько-Успенський та Троїцький собори у Чернігові були оголошені державними
історико-культурними заповідниками і їх пам'ятки повністю перейшли на утримання
держави.
Таким чином, у 20-ті роки досить інтенсивно
проводилися охоронні заходи щодо пам'яток культового походження. Разом з тим,
вони не набули комплексного й планомірного характеру, не завжди мали належну
підтримку з боку як місцевих, так і центральних органів влади. Значна частина
пам'яток залишалася поза охороною, що часто призводило до їх загибелі.
Наприкінці 20-х - початку 30-х рр. у керівництві країною утверджується
нігілістичне ставлення до проблем збереження історико-культурної спадщини.
Випадки вандалізму на місцях намагаються виправдати наступом соціалізму.
Природно, що найбільш гостро у цей час постало питання про охорону пам'яток
культового призначення. Так, вже наприкінці 20-х років була зруйнована
Покровська церква у с Вороньках, що деякий час була усипальницею декабристів
Волконських, дзвіниця собору XVII ст. у Глухові, а ряд соборів у Борзні, Ніжині
та Новгороді-Сіверському були передані під склади для збереження зерна.
Все материалы библиотеки охраняются авторским правом и являются интеллектуальной собственностью их авторов.
Все материалы библиотеки получены из общедоступных источников либо непосредственно от их авторов.
Размещение материалов в библиотеке является их цитированием в целях обеспечения сохранности и доступности научной информации, а не перепечаткой либо воспроизведением в какой-либо иной форме.
Любое использование материалов библиотеки без ссылки на их авторов, источники и библиотеку запрещено.
Запрещено использование материалов библиотеки в коммерческих целях.
Учредитель и хранитель библиотеки «РусАрх»,
академик Российской академии художеств
Сергей Вольфгангович Заграевский