|
РусАрх |
Электронная научная библиотека по истории древнерусской архитектуры
|
Источник: Возний І.П. Інженерні споруди в системі оборони городищ Х – ХІV ст. на території межиріччя верхнього Сірету та середнього Дністра. В кн.: Матеріальна та духовна культура Південної Русі. Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару, присвяченого 100-літтю від дня народження В.Й. Довженка (Чернігів – Шестовиця, 16 – 19 липня 2009 р.). Київ – Чернігів, 2012. С. 82–89. Все права сохранены.
Материал предоставлен библиотеке «РусАрх» Ю.Н. Сытым. Все права сохранены.
Размещение в библиотеке «РусАрх»: 2013 г.
Проблема класифікації укріплених поселень Сирето-Дністровського межиріччя за зовнішніми ознаками була порушена науковцями ще в другій половині ХІХ ст. Одним з тих, хто започаткував їх дослідження, був професор Чернівецького університету Раймунд Фрідріх Кайндль, який протягом 1899 – 1900 рр. на території літописного Василева обстежив залишки укріплень дитинця та феодального замку ХІІ – першої половини ХІІІ ст. в ур. Городище та на горі Хом 1.
Вивченням городищ на теренах краю займався також інший професор Чернівецького університету В. Мількович. У 1908 р. він дослідив рештки оборонних укріплень другої половини XIII – XIV ст. на горі Цецин під Чернівцями 2.
У міжвоєнний період старожитності Буковини досліджував буковинський краєзнавець-археолог Євзибій Лазар. Він провів археологічне обстеження ряду середньовічних археологічних пам’яток краю, а матеріали досліджень під назвою «Розкопки з княжих часів» опублікував 14 червня 1936 р. у газеті «Самостійність» 3.
Наступний етап у вивченні давньоруських городищ Сирето-Дністровського межиріччя розпочався після Другої світової війни і тривав до кінця 70-х років ХХ ст. Він пов’язаний з діяльністю Б.О. Тимощука. Під керівництвом науковця було проведено обстеження й археологічні розкопки на багатьох давньоруських укріплених поселеннях 4. Він започаткував складання археологічної карти північної частини Буковини.
У 80 – 90-ті рр. ХХ ст. на теренах краю справу Б.О. Тимощука продовжували його учні. Дослідженнями слов’яно-руських городищ займався Л.П. Михайлина, який зосередив основну увагу на вивченні пам’яток культури Луки-Райковецької 5.
У 80-ті рр. ХХ ст. на теренах краю плідно працював М.А. Филипчук, який досліджував князівську фортецю Х – ХІ ст. у с. Коростувата та давньоруське городище у с. Чорнівка 6.
Проблемами вивчення еволюції давньоруської культури на теренах Буковини почав останнім часом займатися С.В. Пивоваров 7. Його статті доповнюють ланки, яких бракує з проблеми вивчення слов’яно-руських укріплених поселень, однак мають суто описовий речознавчий характер. У них подається опис виявленого матеріалу і не звертається увага на соціально-типологічні ознаки досліджуваних об’єктів.
Але всі дослідники давньоруських городищ Буковини в основному вивчали пам’ятки з точки зору їхнього функціонального призначення.
На нашу думку, характер кожного городища можна визначити тільки після розкопок усієї площі, коли виявляться типологічні відмінності його від інших категорій поселень. Тому проблема укріплених поселень може бути вирішена остаточно тільки в результаті розкопок суцільними площами пам’яток даного типу і навколишніх територій, на що не раз вказували провідні археологи 8. Це дозволить відновити картину життя феодальних центрів, з’ясувати планування, характер оборонних і житлових споруд, господарство і побут їхніх мешканців. При цьому необхідно користуватися ознаками, характерними для городищ і комплексно виділеними на основі досліджень вітчизняних та зарубіжних археологів.
Таким чином, археологічна класифікація городищ – справа досить важлива. Її завдання полягає в тому, щоб диференціювати городища за найсуттєвішими, формальними ознаками: за умовами топографічного розміщення, за ступенем залежності планування від рельєфу місцевості та структурою оборонних споруд тощо. Вона становить джерелознавчу основу для більш поглиблених історичних досліджень 9.
Будівництву оборонних споруд на Русі приділялася значна увага. Це пояснюється тим, що воєнні дії в епоху середньовіччя проходили майже безперервно.
Планування – одна з важливих рис кожної оборонної споруди. Саме план укріплення визначає основні тактичні особливості організації його оборони і може бути найбільш надійним критерієм його функціональної типологізації 10.
Однією з важливих складових частин оборонних споруд городищ є рови. Вони часто використовувалися в оборонному зодчестві слов’янського населення Буковини. Цей елемент оборонних конструкцій неодноразово згадується в письмових джерелах як «гребля», «гробля». В Овручі: «...бяше через гроблю мост ко вратом градным», тобто через рів 11. Найважливішу роль відігравали рови, які прикривали мисові городища з напільного боку чи периметр укріплених майданів городищ, розташованих на рівній місцевості або на підвищеннях.
Основною перешкодою у ровах були їх стрімкі схили. Рови з часом сильно заплили ґрунтом, і сучасна їх глибина становить в середньому 1,5 – 2,5 м. У профілі вони симетрично трикутної форми з крутими стінками відносно горизонту, дно округлене (Рис. 1).
Таке дно в ровах зустрічається у Києві, Вишгороді, Деревичі, Колодяжині, Крилосі, Старій Ушиці тощо 12. Але на Русі в основному використовували рови з гострокутним дном. Глибина ровів неоднакова. Найбільш потужні вони з боку поля, де їхня глибина сягає 3 – 6 м, ширина у верхній частині 6 – 12 м, внизу – 1 м. Крутизна схилів дорівнювала 35 – 46°. Переважно рови були сухими, а на їхніх внутрішніх схилах інколи могли розміщуватися додаткові дерев’яні укріплення, наприклад, у вигляді частоколу (Ленківці на Пруті, Чорнівка, де виявлено залишки траншеї і колод) (Рис. 1: В). Так, на Чорнівському городищі, посередині укосу, на висоті 0,5 м від дна рову, простежено темну смугу перегорілого дерева і обпаленої землі, що йшла вздовж останнього з двох сторін перемички на довжину 10 м. Як виявилося, це ровик шириною 0,3 м, глибиною 0,5 м. Можливо, тут були додаткові укріплення у вигляді частоколу – надовбу, нахиленого в сторону дороги 13. Незважаючи на простоту обладнання, частоколи служили серйозною перепоною для противника. Особливо ефективні вони були на внутрішньому схилі рову – там, де просування ворога і без того було ускладнене крутим підйомом. Така система укріплень відома у військовому зодчестві давньої Русі, а також використовувалася на території західних слов’ян 14. Стіни частоколу старалися поставити під ухилом в 50 – 600, як це було в Галичі або 700 – Сутейську, відносно горизонту 15. Вони згадуються у письмових джерелах як «тин». У болгарському місті Ошелі відзначений «крепок тын дубов», із-за якого стріляли захисники. Монголи, підійшовши до м. Торжок, «и отступиша Торжек … и отыниша тыномъ вси» 16.
Інколи через рів до валу йшла перемичка. Так, у Чорнівці через рів до валу, який прикривав майданчик з вежею перед в’їздом на городище, знаходилася перемичка шириною 3 м, яку залишили під час спорудження останнього 17. Це говорить про те, що на валу не було жодних додаткових штучних укріплень. Аналогічні перемички для проходу по валу відомі у Волиці-Стубельській, Моравиці, Острожці, Одерадах, Жорнівському городищі 18.
Коли ж городища розміщувалися у низинах, у ровах могла знаходитися вода. Наприклад, у Ленківцях, неподалік від укріплень дитинця в урочищі Стависько, знаходився став розмірами 500 × 400 м, завдяки чому рівень води в оборонних ровах утримувався на глибину до 3 м. Про це свідчать річкові наноси гальки і піску, що відклалися на стінах рову. В систему оборони даної фортеці входили і невеликі річки Хабалівка та Совиця, які були між собою з’єднані штучними дугоподібними ровами 19. Оборонні укріплення, які захищалися розливом рік або штучними водоймищами, створеними за допомогою системи гребель, відомі у Галичі, Луцьку, Звенигородці, Губині, на Грубському городищі та ін. 20.
На деяких укріплених поселеннях через рови могли бути перекинуті дерев’яні мости, як це досліджено в Чорнівці 21. У літописах згадуються мости в Київській Русі вже починаючи з X ст. Так, розповідаючи про похід Ярополка на древлянського князя Олега у 977 р., літопис згадує міст і говорить про місце його знаходження: «... бяше мост через гроблю ко вратом градным, тиснячеся друг друга, пихаху в гроблю и спихнуша Ольга с мосту в дебрь, падаху людьи мнози и оудавиша кони человици» 22. Мости не були, напевно, постійними. Їх будували з таким розрахунком, щоб легко можна було прибрати на випадок ворожого нападу. Для цього розбиралося його полотно або весь міст піднімався до укріплення 23. Про такий підйомний пристрій у домонгольській Європі згадується лише один раз, 1229 р., у польському м. Каліші: «...возводимый мост и жеравець вожьгоша» 24. Бажаючи ускладнити прохід ворогу, захисники «отсекали» або «переметували» міст. У 1259 р. хан Куремса не здобув Луцьк, оскільки він «...хотяше мост прияти, гражданом же отсекши мост» 25. Останній старалися робити вузьким. Під час нападу монголо-татар на м. Судомир «...людье же видивше татары на городе, устремишася побегнути до дитинца и не можаху уместитися во ворота, зане мост бяше узок воротом и подавишася сами, а друзи падаху с моста в ров» 26. Таким чином, можна припустити, що на деяких городищах через рів був перекинутий неширокий міст без підпірок, оскільки залишків їх тут не виявлено. Дерев’яні мости на в’їздах відомі у Києві, Овручі, Райках 27. Аналогічні споруди, які можна було швидко розібрати, відомі й у західних слов’ян 28.
Важлива роль у системі укріплень давньоруських городищ відводилася в’їздам, які закривалися воротами. У зв’язку з цим у письмових джерелах в’їзди завжди мають назву воріт. Як правило, останні робилися з дубових полотнищ, які кріпилися на стовпах-стояках 29. У літописах неодноразово відзначалася велика їх роль в обороні: «Татаре на городь устремишася побегнуте до дитинца и не можаху уместити во ворота...» 30. У письмових джерелах терміни «відчинити ворота» чи «зачинити ворота» означали заборону або дозвіл на в’їзд до міста 31. На місці в’їздів на городища збереглися розриви у валах. На мисових городищах вони знаходилися на перешийку, з боку поля, а на розміщених на останцях – з найбільш доступної сторони. Інколи для в’їзду, особливо на останцях, використовували терасу на схилі, яка у вигляді серпантину оточувала городище і піднімалася догори.
В’їзди на буковинські городища добре досліджені на городищі-князівській фортеці Х ст. у Ревному 32 та на городищі-феодальному замку ХІІ – першої половини ХІІІ ст. у Чорнівці 33. В’їзд на городище влаштовано з північно-західного боку. Оборонні зруби головної укріпленої лінії тут не складали суцільного ряду, а розривалися. Біля бокових стінок клітей виявлені залишки стовпових ям, які в діаметрі мали 0,5 м і глибину 0,85 м. Відстань між ними становила 2,2 м. До бокових стовпів кріпилися полотна воріт. Над головними воротами в’їзду обох городищ знаходилася надворітна вежа, що теж є типовим елементом давньоруських фортець, який досить часто використовувався в оборонному зодчестві.
У західних слов’ян Ібрагім ібн Якуб описує замки, де є ворота і дерев’яні мости 34.
В’їзди на городища, як правило, проходили по вузьких хребтоподібних підвищеннях і інколи також мали додаткові укріплення. Так, від майданчика Чорнівського городища в сторону річки спускається хребтоподібний схил, по якому проходила дорога на городище довжиною 85 м. Її ширина в основному складала 3 м. У деяких місцях дороги видні сліди штучної підсипки. Остання була досить вузькою й ускладнювала проїзд одночасно декільком вершникам, що було також важливо для оборони садиби 35.
Дороги могли знаходитися і в ровах, як це було у літописному Василеві. Тут вона проходила по плоскому дну широкого рову, який оточував укріплення замку-дитинця. Дорога йшла від річкового причалу на територію торгового посаду, і транспорт, що проходив по ній, знаходився під контролем фортечних стін на значному відрізку 36. Подібна система в’їзду досліджена в Листвині 37.
У другій половині ХІІІ – ХІV ст. для створення перехресного вогню в’їзди почали прикриватися системою прямо- і криволінійних валів та ровів. Так, в’їзд до Цецинської фортеці прикривали три лінії. Перша складалася з прямолінійного валу, на вершині якого стояли дерев’яні укріплення, і рову шириною 10 м, глибиною 4 м. Біля них розміщувалися вал і рів, які йшли навскіс хребту, що давало можливість вести перехресну стрільбу по ворогу 38. Аналогічна система прикриття в’їзду досліджена на Перебиківському городищі 39. Така система захисту дороги не є чимось винятковим у оборонному зодчестві Буковини і відома в більш ранній період, наприклад, на Ревнянському городищі Х ст. 40
У системі укріплень городищ Х – першої половини ХІІІ ст. зустрічаються вежі, які виконували дозорну й оборонну функції. Б.О. Рибаков відзначив генетичну спільність поняття «вежа» – башта з поняттям «вежды» – очі, відати, знати 41. Вони будувалися на валах, особливо там, де останні утворювали кути й виступи, та часто біля в’їзду. У давньоруських літописах башти з XІІ ст. згадуються під назвою «столп» і «вежа»: «И подступиша к граду под вежами» 42. Відомо, що вежі в оборонному зодчестві почали відігравати важливу роль з кінця ХІV ст., коли тактика ведення фронтальної стрільби вперед від фортечних стін поступилася тактиці фланкуючого обстрілу вздовж стін 43. Вежі могли входити як до складу укріплень оборонної лінії, так і стояти окремо, доповнюючи її. Крім того, при фронтальному обстрілі башти могли використовуватися для концентрації «вогню» на найнебезпечніших напрямках, зокрема біля в’їздів та в місцях скритого підходу до стін фортеці 44.
Башти дозволяли посилювати захист в’їзду під час ворожого нападу. Так, на Чорнівському городищі над воротами розміщувалося перекриття, де був прокладений бойовий хід для воїнів у вигляді кам’яної доріжки, залишки якої під час пожежі обвалилися. Вся ширина проїзду встелена перепаленими плитами невеликих розмірів, які лежали впереміш з шаром паленини. Можливо, це залишки надворітної вежі 45. В’їзд на Перебиківське городище теж проходив через східну оборонну вежу, яка мала проїжджу арку. Дорога, що проходила крізь неї, була насипана з кам’янистого ґрунту товщиною 0,35 м, який підстилав шар чорнозему із знахідками ХІІ – першої половини ХІІІ ст. 46 Такі конструкції широко використовувалися у військово-оборонному зодчестві Київської Русі і відомі за письмовими джерелами 47. Аналогічні в’їзди досліджені у Воїні та Райках 48. Залишки в’їздних башт були відкриті також на городищах Витачів І, Любеч, Стара Ушиця, Сутейськ 49. Надворітну вежу досліджено в укріпленій лінії, що прикривала Галич з боку Камінного, Чорного та Комарівського потоків 50. Там само відомо вежі біля гавані.
Вежі могли розташовуватися також перед в’їздами на окремих майданах. Серед останніх привертає увагу споруда з Чорнівської феодальної укріпленої садиби ХІІ – першої половини ХІІІ ст. 51 Перед в’їздом на городище за основною оборонною лінією знаходився квадратний в плані майданчик розмірами 10 × 10 м, який закінчувався валом і ровом, що прикривали ворота. Майданчик має ухил у бік річки. Перепад висоти тут становить 1,5 м. На ньому, з лівого боку від воріт, по ходу підйому на територію городища була розташована дерев’яна вежа, що прикривала міст і ворота. Якщо припустити, що над останніми теж була вежа, то це дозволяло вести перехресну стрільбу, що значно ускладнювало можливість захоплення садиби. Вежу виявлено за залишками нижніх вінець перегорілих колод і шаром паленини (Рис. 2).
Рис.2. План, профіль та знахідки з вежі Чорнівського городища:
1 – гумус; 2 – обпалене дерево;
3 – обпалена земля; 4 – вугілля;
5 – кістки; 6 – кераміка; 7 – кістяк; 8 – камені; 9
– материк; 10 – дерево
Розміри її становили 4,4 × 4,4 м. Вежа орієнтована у північно-західному напрямку, тобто фронтом до дороги, що вела на городище. Підлога останньої добре утрамбована, слідів опалюваних споруд тут не виявлено. Долівку вежі перерізає поховання. Чорнівська башта дозволяла вести обстріл і була розрахована на самостійну оборону. Вона надійно прикривала в’їзд, оскільки виступала за межі головної укріпленої лінії на 9 м, захищала східну сторону городища, де був більш пологий ухил, ніж з інших сторін, і блокувала стрільбою дорогу, що вела до городища у випадку ворожого нападу 52. Наявність вежі біля в’їзду на територію городища не є чимось винятковим у давньоруському військово-оборонному зодчестві. Аналогічна конструкція розміщення веж простежена на Райковецькому городищі, в Гродно 53. Про останню сказано в літописі, що вона стояла «перед ворота города». Деякі дослідники вважають, що літописна назва «вежа» відноситься лише до кам’яних башт 54. Але є знахідки залишків дерев’яних башт, розміщених перед в’їздом у Пліснеську, Бересті, Холмі, Галичі тощо 55.
У другій половині ХІІІ – ХІV ст. вежі входять до складу укріплень. Так, головна оборонна лінія Перебиківського городища була прямолінійною, а на обох її кінцях розташовувалися вежі. Від західної зберігся підвал розмірами 2,7 – 2,8 м, глибиною 2 м від давньої поверхні. Його материкові стіни були обшиті деревом, про що свідчать залишки деревин. Вхід до підвалу зроблений у вигляді сходини шириною 0,7 м, глибиною 0,3 м і обкладений великими кам’яними плитами. Він розміщувався з внутрішнього боку подвір’я фортеці. Вежа, розміщена над підвалом, була висунута за зовнішню лінію головної оборонної лінії на 0,6 м. Таким чином, з неї могли вести фланкуючий обстріл стін 56. Такі конструкції відомі у військово-оборонному зодчестві Буковини і в більш ранній період (ІХ – Х ст.), коли до складу оборонної лінії входили вежі (Добринівці) 57. Башти з підвалом відомі на городищі Чучин та Верхньому Замку в Чернігові 58. Окремі кліті, які виступали за лінію інших і могли виконувати роль веж, досліджені також на городищах Судова Вишня І, Райки, Витачів, Гринчук 59.
Невеликі башти у разі потреби могли знаходитися в лінії зрубних стін в будь-якому місці. Але простежити за археологічними даними відмінності в будові верхньої частини зрубних укріплень практично неможливо 60. Крім оборонних функцій, вежі могли використовуватися і як сторожові. Для цього вони споруджувалися значно вищими за забудову укріплень городищ 61.
На Буковині відомі також вежі-донжони. Так, на території феодальної садиби в с. Молодія виявлена зрубна будівля розмірами 11,5 × 11,5 м. Вивчення її залишок привело до висновку, що це вежа-донжон, стіни якої складені з тесаних деревин і зовні обмащені шаром глини товщиною 8 см. Цим вона подібна до вежі в Холмі, яка теж «создана же сама древом тесаным и убелена яко сыр, светящися на всеи стороны» 62. Як вважає Б.О. Тимощук, дерев’яним перекриттям вона була поділена на два яруси 63. Нижній використовувався для господарських потреб. У її північно-західній частині розкопано підвал діаметром 3 м, глибиною 1,1 м. Верхній ярус правив за житло, оскільки тут виявлені залишки глинобитних печей і кераміки ХІІ – першої половини ХІІІ ст. Підтвердженням того, що подібні споруди на Русі будувалися ще у домонгольський час, може бути знайдена в стародавньому Родені мідна пластина із зображенням триповерхової вежі-донжона 64.
Залишки дерев’яних веж-донжонів відкриті всередині укріплених площ городищ у Любечі та Вщижі, зі слідами побілки – на городищі Гринчук 65.
У системі оборони городищ, особливо коли ті знаходилися в низинах і були більш вразливі під час раптового нападу ворога, могли використовувати також сторожові кургани, розташовані на певній відстані від укріплень. На вишках останніх у разі потреби могли запалюватися сигнальні вогні. Так, у с. Новосілка, що за 4,5 км на захід від князівської фортеці Ленківці на Пруті, виявлено насипний курган сучасна, висота якого становить 1,5 м, діаметр 30 м 66. Під час розкопок в його насипі було досліджено залишки обгорілих стовпів, очевидно, від вишки. Дослідник кургану Б.О. Тимощук вважає його залишками сигнальної вежі 67. Аналогічні сторожові пункти відомі й на інших давньоруських городищах 68.
Оскільки суттєвим тактичним елементом оборони городищ були вилазки, то крім воріт в окремих давньоруських укріпленнях були ще й додаткові виходи. В другій половині ХІІІ – ХІV ст. в обороні городищ інколи використовували додаткові елементи оборони – патерни. Крім вилазок, вони використовувалися ще й для прихованого зв’язку з оточуючою територією. Такий підземний хід досліджено в стінці південного оборонного рову Карапчівського городища. Стіни і стеля патерни були обшиті деревом. Висота підземного ходу становила 1 м, ширина 1,2 м. Хід простежено на довжину 6 м 69. Такі потаємні ворота відомі в давньоруському військово-оборонному зодчестві і в ХІІ – першій половині ХІІІ ст., наприклад, на Райковецькому городищі, в Чучині 70.
Проблема постачання водою – одне з важливих завдань, які стояли перед зодчими. В письмових джерелах неодноразово як одну з причин капітуляції міст після тривалої облоги називають голод і спрагу. Наявність питної води на території самого укріплення значно посилювала його обороноздатність. Тому на городищах влаштовували колодязі. Так, на тому ж Карапчівському городищі між двома масивними валами головної укріпленої лінії на дні рову виявлено яму діаметром 10 м, яку Б.О. Тимощук приймає за залишки колодязя 71. Він знаходився на високому нагірному городищі й, очевидно, не доходив до водоносних шарів. Судячи з місця розташування його на дні рову, мабуть, в нього стікала атмосферна вода, яка на великій глибині в глинистому ґрунті могла зберігатися досить довго і забезпечувати потреби під час облоги. Такі конструктивні елементи в обороні відомі на городищах у Листвині, Сутейську, Судовій Вишні І, Чутівському, Уніас ІІ 72. У Холмі був «стюденец, рекомый кладязь» 73. М.П. Кучера обстежив такі залишки колодязів більше як на 20 городищах Правобережної України 74. У своїй більшості їхні діаметри складали 10 – 20 м при глибині 1,5 – 3 м.
Інколи при виборі місця під спорудження фортеці перевагу надавали такому, де існували джерела, потоки. Щоб забезпечити захисників питною водою, при спорудженні оборонних стін фортеці в Ломачинцях на місці укріплень ІХ ст. спеціально було подовжено вал по схилу мису, щоб в межі фортечного подвір’я потрапило джерело 75. Аналогічно огороджували оборонні стіни джерело і на Коростуватському городищі ХІ ст. 76
Отже, у Х – ХІV ст. на теренах Сирето-Дністровського межиріччя продовжувало розвиватися військово-оборонне зодчество, наслідуючи традиції більш ранніх епох. У цей час значно ускладнюється система оборони, і головна роль при цьому належить штучним земляним, а не дерев’яним і природним укріпленням, характерним для VІІІ – Х ст.
В залежності від соціального значення укріпленого поселення змінювалася і система конструкцій оборонних ровів і інших інженерних конструкцій. Ворота споруджувалися у вигляді проїзду у валах, на вершині яких була надбрамна вежа. Для вилазок інколи робилися патерни, які виходили у рів. Для спостереження за оточуючою місцевістю і захисту підходу до міських воріт в укріпленнях споруджувалися сторожові вежі.
У ХІІ – ХІV ст. відбувається ускладнення оборонного зодчества: на досліджуваних теренах з’являється кам’яне будівництво у формі донжонів.
Порівняння оборонних споруд Сирето-Дністровського межиріччя з іншими територіями свідчить про те, що основні прийоми обладнання оборонних споруд були в цей час на досліджуваних теренах близькі до військово-інженерного мистецтва давньоруської держави і Західної Європи. Це обумовлено спільним ходом розвитку військового мистецтва та близькістю тактичних прийомів. У той же час специфічні риси свідчать про розвиток місцевих прийомів будування оборонних споруд.
Розвиток оборонного зодчества городищ Галицької Русі йшов у ногу з розвитком фортифікації розвинених на той час країн Європи 77, а наявність глибокоешелонованих укріплень та брам вже до татарської навали вказує на широку обізнаність городничих з передовими досягненнями європейської фортифікації 78.
Таким чином, системи укріплень городищ Сирето-Дністровського межиріччя були досить складними і міцними й відповідали усім вимогам військово-оборонного зодчества того часу.
В умовах постійної напруженої боротьби місцевого населення з численними зовнішніми ворогами, а також внаслідок внутрішнього розвитку еволюціонувала його військова майстерність та організація, якісно зростало оборонне зодчество, удосконалювалася зброя. Високий рівень військової справи за таких умов служив гарантом поступального розвитку і незалежності молодої давньоруської держави, південно-західним форпостом якої були терени Буковини.
___________________________
1. Kаіndl R.F. Archäeologische Untersuchen zu Wassileu und Panka in der Bukowina // MZKHD. – 1901. –Bd. 27. – S. 47 – 48.
2. Milkowicz W. Grabungen am Cecina // Czernowitzer Zeitung. – 1908. – № 122.
3. Пивоваров С. Дослідження старожитностей Буковини Євзибієм Лазарем // Постаті української археології. // МДАПВ. – 1998. – Вип. 7. – С. 36 – 38.
4. Тимощук Б.А. Отчет об исследованиях Ленковецкого городища (древние Черновцы) // НА ІА НАНУ. – 1953/18. – 11 с.; його ж. Звіт про археологічні дослідження Чернівецького краєзнавчого музею в 1960 р. – 11 с.; його ж. Звіт про розкопки в Хотинській фортеці в 1961 – 1962 рр. // НА ІА НАНУ. – 1961 – 1962/24. – 13 с.; його ж. Звіт про археологічні дослідження давньоруського городища в с. Дарабани Хотинського району в 1966 р. // НА ІА НАНУ. – 1966/86. – 5 с.; його ж. Звіт про розкопки на давньоруському городищі Галиця в с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області в 1968 р. – 8 с.; його ж. Звіт про розкопки давньоруського городища в с. Перебиківці Хотинського району Чернівецької області // НА ІА НАНУ. – 1969/40. – 9 с.; його ж. Звіт про розкопки давньоруського городища Окопи в с. Молодія Глибоцького району Чернівецької області в 1976 р. – 16 с.; його ж. Ленковецкое древнерусское городище // СА. – 1959. – №4. – С. 250 – 257; його ж. Древнерусское городище Галица в Северной Буковине // АО 1968 г. – М., 1969. – С. 335 – 337; його ж. Военная крепость ХІІІ – ХІV вв. на Среднем Днестре. // АО 1969 г. – М., 1970. – С. 291 – 292; його ж. Дослідження давньоруського городища Дарабани-Щовб // Середні віки на Україні. – 1971. – Вип. 1. – С. 187 – 190.
5. Михайлина Л.П., Возний І.П. Формування приватного землеволодіння на південній окраїні Галицько-Волинського князівства в ХІІ – ХІІІ ст. // Вісник Центру буковинознавства. – Чернівці, 1993. – Серія історична. – Вип. І. – С. 5 – 13; вони ж. Розкопки феодальної садиби ХІІ – першої половини XIII ст. в с. Чорнівка. // Охорона та охоронні дослідження пам'яток археології на Україні. – Вінниця, 1990. – С. 14 – 16; Михайлина Л.П. Населення Верхнього Попруття VІІІ – Х ст. – 144 с; його ж. Городища Північної Буковини VІІІ – Х ст.: топографія, оборонні споруди, забудова укріпленого майдану // БІЕВ. – 2002. – Вип. 4. – С. 24 – 29.
6. Тимощук Б.А., Филипчук М.А. Отчет об исследовании городища ХІІ – ХІІІ вв. в с. Черновка Новоселицкого района Черновицкой области // НА ІА НАНУ. – 1982/58. – 5 с.
7. Пивоваров С.В. Візантійська монета з Чорнівського городища // ПССІАЕ. – 1999. – Т. 3. – С. 154 – 160; його ж. Давньоруська язичницька споруда в с. Галиця // ПССІАЕ. – 2000. – Т. 1. – С. 74 – 91; Пивоваров С., Чеховський І. На Дністрі на «оукраине Галичьской». – Чернівці, 2000. – 143 с.; його ж. Нові знахідки предметів озброєння та спорядження вершника і верхового коня з Чорнівського городища (перша половина ХІІІ ст.) // ПССІАЕ. – 2001. – Т. 2. – С. 133 – 142; його ж. Дослідження давньоруського городища в с. Недобоївці у 2003 р. // ПССІАЕ. – 2004. – Т. 1 (17). – С. 70 – 80.
8. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – К., 1982. – С. 5; Раппопорт П.А. О типологии древнерусских поселений// КСИА. – 1967. – Вып. 110. – С. 8; Куза А.В. Укрепленные поселения // Древняя Русь. Город, замок, село. – М., 1985. – С. 39 – 51.
9. Кучера М.П. Слов’яно-руські городища VІІ – ХІІІ ст. між Саном і Сіверським Дінцем. – К., 1999. – С. 11.
10. Раппопорт П.А. Военное зодчество Западнорусских земель Х – ХIV вв. // МИА. – № 140. – 1967. – С. 11.
11. ПСРЛ. – М., 1962. – Т. 1. – Стб. 74.
12. Раппопорт П.А. Очерки по истории русского военного зодчества Х – ХІІІ вв. // МИА. – 1956. – №52. – С. 113; його ж. Военное зодчество Западнорусских земель. – С. 118; Юра Р.О. Древній Колодяжин // АП УРСР. – 1962. – Т. 12. – С. 60; Кучера М.П., Горишний П.А. Раскопки городища ХІІ – ХІІІ вв.у с. Старая Ушица // Археологические памятники Среднего Поднестровья. – К., 1983. – С. 87.
13. Возний І.П. Чорнівська укріплена садиба ХІІ – ХІІІ ст. – Чернівці, 1998. – С. 41.
14. Раппопорт П.А. Военное зодчество Западнорусских земель. – С. 134; Wartolowska Z. Grod czerwiński Sutejsk na pograniczu Polsko-Ruskim. – Warszawa, 1958. – S. 84. – Rys 57a; Herrmann J. Zwischen Hradschin und Vineta. – Urania; Verlag; Leipziq; Jena; Berlin, 1976. – S. 114,119.
15. Раппопорт П.А. Вказ. праця. – С. 112, 135.
16. ПСРЛ. – М., 1962. – Т. 2. – Стб. 456; НПЛ // Русские летописи. – Рязань, 2001. – Т. 10. – С. 234.
17. Возний І.П. Вказ. праця – С.41.
18. Раппопорт П.А. Вказ. праця. – С. 153; Прищепа Б.А. Жорнівське городище на річці Стублі // Археологічні дослідження проведені на території України протягом 80-х років державними органами охорони пам’яток та музеями республіки. – К., 1992. – С. 119 – 128.
19. Тимощук Б.О. Вказ. праця. – С. 70.
20. Рожко М.Ф. Конструктивні особливості оборонних споруд ХІІ – ХІІІ ст. Південно-Західної Русі // Старожитності Південної Русі. – Чернігів, 1993. – С. 153; Колосок В.В. Луцькі Верхній та Окольний замки // Дослідження з слов’яно-руської археології. – К., 1976. – С. 218; Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (раннеславянский и древнерусский периоды). – К., 1990. – С. 108; Древнерусские поселения Среднего Поднепровья. – К., 1984. – С. 42; Винокур І.С., Журко О.І., Мегей В.П., Якубовський В.І. Літописний Губин ХІІ – ХІІІ ст. Болохівська земля. – К.; Кам’янець-Подільський; Хмельницький; Старокостянтинів, 2004. – С. 19 – 20.
21. Возний І.П. Вказ. праця. – С. 40.
22. ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 74.
23. Довженок В.Й. Військова справа на Київській Русі. – К., 1950. – С. 57.
24. ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 755.
25. Там само. – Стб. 842.
26. Там само. – Стб. 853.
27. Археологія Української РСР. В 3-х т. – К., 1975. – Т. 3. – С. 181 – 201.
28. Herrmann J. Zwischen Hradschin und Vineta. – S. 119.
29. Топальський В.Л. В’їзди й ворота на давньоруських дерев’яно-земляних городищах // Стародавній Іскоростень і слов’янські гради VІІІ – Х ст. – К., 2004. – С. 279 – 281.
30. ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 74; ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 853.
31. Слово о полку Ігореве. – М.; Л., 1950. – С. 442 – 443.
32. Тимощук Б.О. Вказ. праця. – С. 41.
33. Возний І.П. Вказ. праця. – С. 40 – 41.
34. Herrmann J. Zwischen Hradschin und Vineta. – S. 112.
35. Возний І.П. Вказ. праця. – С. 40 – 41.
36. Тимощук Б.О. Василів – місто Галицької Русі. – Чернівці, 1992. – С. 5.
37. Раппопорт П.А. Вказ. праця... – С. 150.
38. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина. – С. 98 – 99.
39. Там само. – С. 89.
40. Там само. – С. 44, рис. 22.
41. Рыбаков Б.А. Искусство древних славян // История русского зодчества. – М., 1953. – Т. 1. – С. 8.
42. ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 271.
43. Кучера М.П. Слов’яно-руські городища... – С. 87.
44. Там само. – С. 87.
45. Возний І.П. Вказ. праця. – С. 38.
46. Тимощук Б.О. Вказ. праця. – С. 89.
47. ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 271.
48. Довженок В.Й., Гончаров В.К., Юра Р.О. Древньоруське місто Воїнь. – К., 1966. – С. 26 – 35; Гончаров В.К. Райковецьке городище. – К., 1950. – С. 25.
49. Рыбаков Б.А. Владимировы крепости на Стугне // КСИА АН СССР. – 1965. – Вып. 100. – С. 126 – 129; його ж. Любеч и Витичев – ворота «внутренней Руси» // Тезисы докладов советской делегации на І Международном конгрессе славянской археологии в Варшаве. – М., 1970. – Т. 3. – С. 7 – 15; Плетнева С.А., Макарова Т.И. Южное городище у с. Витачева // КСИА АН СССР. – 1965. – Вып. 104. – С. 58; Кучера М.П., Горишний П.А. Раскопки городища ХІІ – ХІІІ вв. у с. Старая Ушица. – С. 95.
50. Могитич І.Р., Могитич Р.І. Захисні рубежі Великого Галича // Галич і Галицька земля. – К.; Галич, 1998. – С. 92.
51. Возний І.П. Вказ. праця.– С. 40.
52. Там само. – С. 40.
53. Гончаров В.К. Райковецьке городище. – С. 25; Воронин Н.Н. Древнее Гродно // МИА. – 1954. – № 41. – Т. 3. – С. 190; Раппопорт П.А. Волынские башни // МИА. – 1952. – № 31. – С. 211.
54. Раппопорт П.А. Очерки по истории русского военного зодчества. – С. 135.
55. Кучера М.П. Древній Пліснеськ // АП УРСР – 1962. – Т. ХІІ. – С. 13; Седов В.В. Сельские поселения центральных районов Смоленской земли // МИА. – 1960. – № 92. – С. 59; ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 844.
56. Тимощук Б.О. Вказ. праця. – С. 88 – 89.
57. Тимощук Б.О. Слов’яни Північної Буковини V – ІХ ст. – К., 1976. – С. 74, рис. 32.
58. Довженок В.Й. Про типи городищ... – С. 13; Гребінь П.М., Коваленко В.П. Дослідження Верхнього Замку в Чернігові в 1989 р. // Старожитності Південної Русі – Чернігів, 1993. – С. 18.
59. Ратич О.О. До питання про розташування і оборонні споруди давньоруських городів Південно-Західної Русі // МДАПВ. – 1964. – Вип. 5. – С. 115 – 129; Гончаров В.К. Райковецьке городище. – С.25; Пачкова С.П. Давньоруське городище Гринчук на Дністрі // Археологія. – 1979. – Вип. 32. – С. 85; Плетнева С.А., Макарова Т.И. Южное городище у с. Витачева. – С. 58.
60. Кучера М.П. Слов’яно-руські городища. – С. 87; Пачкова С.П. Вказ. праця. – С. 85.
61. Рожко М. Особливості дерев’яної забудови та укріплень «градів» Галицько-Волинського князівства // Галицько-Волинська держава:передумови виникнення, історія, культура, традиції. – Львів, 1993. – С. 80 – 82.
62. ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 844.
63. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина. – С. 101 – 102.
64. Мезенцева Г.Г. Древньоруське місто Родень. Княжа Гора. – К., 1968. – С. 23.
65. Рыбаков Б.А Стольный город Чернигов и удельный город Вщиж // По следам древних культур. Древняя Русь. – М., 1953. – С. 75 – 120; його ж. Любеч и Витичев – ворота «внутренней Руси» // Тезисы докладов советской делегации на І Международном конгрессе славянской археологии в Варшаве. – М., 1970. – Т. 3. – С. 14 – 15.
66. Fischer E. Kozmin. Zur Geschichte des polnisch-moldauisch Kriges im Jahre 1477 // Jahrbuch des Bukowiner Landes-Museum. Zehnter Jahrgang. – Czernowitz, 1902. – S. 61; Тимощук Б.А. Отчет об исследованиях Ленковецкого городища. – С. 5.
67. Тимощук Б.А. Древнерусские поселения Северной Буковины // КСИИМК. – 1955. – Вып. 57. – С. 113.
68. Добровольський А.В. Розвідка місцевості від с. Вишгорода до с. Бірок // АП УРСР. – 1952. – Т. ІІІ. – С. 56.
69. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина. – С. 95.
70. Гончаров В.К. Райковецьке городище. – С. 24; Довженок В.Й. Про типи городищ... – С. 13.
71. Тимощук Б.О. Вказ. праця. – С. 93.
72. Раппопорт П.А. Военное зодчество западнорусских земель. – С. 154; Ратич О.О. Звіт про дослідження городища Замчиська в м. Судова Вишня Львівської обл. в 1961 р. // НА ІА НАНУ. – Ф. 1961/34. – 30 с; Вітрик І.С. Городища нижньої течії р. Сули // Археологія. – 1991. – №1. – С. 92; Гаврилюк О. Підсумки досліджень давньоруського археологічного комплексу поблизу с. Антонівці на Тернопільщині // Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. – Львів, 1993. – С. 45 – 48; Wartołowska Z. Gród czerwieński Sutejsk na pograniczu polskoruskim. – Warszawa, 1958. – Т. 22. – S. 74.
73. ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 343.
74. Кучера М.П. Слов’яно-руські городища... – С. 88.
75. Тимощук Б.О. Вказ. праця. – С. 82.
76. Там само. – С. 173.
77. Мыц В. Укрепления Таврики Х – ХV вв. – К., 1991. – С. 7 – 81.
78. Всеобщая история архитектуры: В 12 тт. Средние века. – М.; Л., 1961. – Т. 3. – С. 67.
Все материалы библиотеки охраняются авторским правом и являются интеллектуальной собственностью их авторов.
Все материалы библиотеки получены из общедоступных источников либо непосредственно от их авторов.
Размещение материалов в библиотеке является их цитированием в целях обеспечения сохранности и доступности научной информации, а не перепечаткой либо воспроизведением в какой-либо иной форме.
Любое использование материалов библиотеки без ссылки на их авторов, источники и библиотеку запрещено.
Запрещено использование материалов библиотеки в коммерческих целях.
Учредитель и хранитель библиотеки «РусАрх»,
академик Российской академии художеств
Сергей Вольфгангович Заграевский